Він роками сидів на шиї у дружини, а потім пішов до молодої красуні. Думав, що схопив Бога за бороду, але доля підготувала самозакоханому нарцису неймовірний бумеранг…
Сам Артур абсолютно не вбачав жодної проблеми у своїй тривалій творчій відпустці та відсутності стабільного заробітку. Він свято і непохитно вірив у те, що просто витримує правильну паузу, чекаючи на ту саму, “масштабну” посаду, яка відповідатиме його високому статусу. Ті скромні пропозиції, які йому час від часу надсилали столичні рекрутери, викликали в чоловіка лише саркастичну, зверхню посмішку. Заробітна плата, яку йому пропонували на старті, ледве покрила б його щомісячні витрати на якісне спортивне харчування, протеїнові коктейлі та регулярне оновлення базового гардероба.
Своє сумління молодий батько легко заспокоював тим очевидним фактом, що Юлія — першокласна фахівчиня, яка чудово заробляє, і цих грошей їхній родині цілком вистачає на безбідне існування. А якщо раптом траплялися якісь непередбачувані витрати, або йому просто кортіло придбати нову трендову річ, на допомогу завжди приходили його турботливі батьки. Валентина Василівна та Сергій Петрович регулярно, без зайвих запитань та нотацій, переказували своєму єдиному, улюбленому синові солідні суми на банківську картку.
Проте Юлія категорично відмовлялася миритися з таким станом речей і ніяк не хотіла залишати його в спокої. Вона наполегливо, раз за разом, вимагала, щоб чоловік узяв на себе хоча б мінімальну частину рутинних хатніх обов’язків. Її логіка була простою: якщо він усе одно цілими днями перебуває у квартирі, то міг би хоча б завантажити посудомийну машину чи протерти пил. Ці розмови доводили Артура до справжнього, неконтрольованого сказу.
Він щиро обурювався: як вона взагалі сміє пропонувати йому таку брудну роботу? Справжній, доглянутий чоловік не повинен псувати шкіру рук агресивними мийними засобами чи витрачати свої дорогоцінні години на нудне прасування постільної білизни! Її щоденні претензії він вважав верхом жіночої невдячності, абсолютною несправедливістю та грубим зазіханням на його особистий, недоторканний простір.
Точкою неповернення, тією самою останньою краплею, яка переповнила чашу його безмежного терпіння, стала банальна суперечка через новий гаджет. Одного прохолодного осіннього вечора Артур, гортаючи стрічку новин, натрапив на яскраву рекламу. Він підійшов до дружини і, намагаючись надати своєму голосу максимальної невимушеності, ніби між іншим попросив її профінансувати покупку найновішої флагманської моделі смартфона. Телефон тільки-но з’явився в офіційному продажі, мав неймовірний титановий корпус і коштував рівно стільки, скільки становили дві середні київські зарплати.
— Ти зараз жартуєш, правда? — Юлія важко зітхнула, відірвавши запалений, втомлений погляд від монітора робочого ноутбука, за яким сиділа вже шосту годину поспіль. — У нас зараз фізично немає таких вільних коштів на твої забаганки.
— Але ж це статусний гаджет, він потрібен мені для іміджу! — спробував заперечити чоловік, невдоволено схрестивши руки на грудях.
— Наступного місяця ми маємо заплатити за пів року наперед у приватний садочок для Матвійчика, — жорстко відрізала дружина, її голос затремтів від напруги. — А ще, якщо ти раптом забув, ми планували нарешті зробити той нещасний косметичний ремонт у коридорі, де відклеюються шпалери. До того ж, твій нинішній телефон ти випросив менше ніж рік тому! Він у ідеальному, робочому стані.
Від почутого Артур аж почервонів, його ідеальне обличчя перекривилося від стримуваного обурення, а в грудях запекла глибока, чорна образа. Як ця жінка взагалі сміє йому відмовляти в такій дрібниці? Він відчув себе глибоко приниженим, розтоптаним, адже еталон чоловічої краси не повинен випрошувати речі. Чоловік абсолютно відмовлявся розуміти, чому його колись така щедра і безмежно закохана дружина раптом перетворилася на таку жадібну, холодну і прагматичну особу.
