Він роками сидів на шиї у дружини, а потім пішов до молодої красуні. Думав, що схопив Бога за бороду, але доля підготувала самозакоханому нарцису неймовірний бумеранг…

З того самого вечора в його доглянутій голові пустила глибоке коріння отруйна, нав’язлива думка: Юлія його просто не гідна. Він щодня, проливаючи піт у залі, працює над своєю фізичною досконалістю, його тіло пахне нішевими парфумами, а шкіра завжди сяє здоров’ям. А що ж вона? Почавши прискіпливо, ніби під мікроскопом, роздивлятися власну дружину, Артур із жахом для себе почав помічати речі, на які раніше милосердно закривав очі.

Незабаром Юлії мало виповнитися тридцять років. Через постійні робочі стреси, жорсткі дедлайни, безсонні ночі біля ліжечка сина та нескінченні домашні клопоти вона геть закинула спорт і турботу про себе. Після складних пологів її фігура помітно округлилася, назавжди втративши ту колишню, невагому дівочу тендітність, яка колись так привабила його на тій вечірці. Крім того, вона абсолютно, просто катастрофічно перестала стежити за свіжими трендами моди, що для її чоловіка вважалося найтяжчим злочином.

Зручні, проте безформні джинси, об’ємні м’які худі, які приховували фігуру, та прості, зате практичні кросівки — ось і весь її нудний, повсякденний гардероб. Елітні салони краси, дорогі масажі чи апаратну косметологію вона тепер зневажливо називала марною тратою сімейного бюджету. Натомість ця жінка віддавала перевагу тому, щоб відкласти зайву копійку на спільний відпочинок або купити Матвійчику нову розвиваючу іграшку.

З кожним новим світанком Артуру все сильніше, аж до фізичного болю, здавалося, що він гідний значно, незмірно кращого життя. Стоячи вранці перед великим дзеркалом у ванній, роздивляючись кожну лінію свого ідеально пропрацьованого преса, він ловив себе на чіткій думці. Поруч із таким розкішним, статусним чоловіком має йти по життю зовсім інша жінка — молодша, яскравіша, з фігурою фітнес-моделі та бездоганним макіяжем.

Він не став надто довго розмірковувати, адже його роздуте до неймовірних розмірів його его вимагало негайних, рішучих дій. Одного п’ятничного вечора, коли за вікном уже гула вечірня Оболонь, настав час для фінальної, драматичної сцени. Юлія щойно вклала маленького Матвійчика спати і втомлено, ледь пересуваючи ноги, опустилася на м’який диван у вітальні. Саме тієї миті Артур став навпроти неї, демонстративно схрестивши руки на своїх широких грудях.

— Юлію, нам треба дуже серйозно поговорити, — почав він крижаним, добре відрепетируваним тоном, намагаючись надати своєму голосу максимальної кіношної драматичності. — Я хочу розлучення. Ти просто зупинилася у своєму розвитку, деградуєш і перетворилася на нудну домогосподарку. Мені фізично соромно вийти з тобою в люди!

Він гордо підняв підборіддя і завмер в очікуванні грандіозного, слізного скандалу, впевнений, що зараз дружина впаде в істерику і почне благати його залишитися. Але реакція Юлії не просто збила його з пантелику, вона буквально вибила землю з-під його ніг. Жінка не зронила жодної сльозинки; натомість вона глибоко, на повні груди вдихнула повітря, ніби щойно скинула з тендітних плечей важкий мішок із камінням.

— Знаєш, Артуре… Я дуже, щиро рада, що ти нарешті знайшов у собі сили це сказати, — абсолютно спокійно, навіть із ледь вловимою ноткою полегшення відповіла вона. — Я сама планувала почати цю неприємну розмову на вихідних. Я до нестями втомилася тягнути на собі абсолютно весь побут, фінанси, дитину, а головне — обслуговувати ще й здоровеного, примхливого чоловіка.

Юлія говорила про розпад їхньої сім’ї так буденно, ніби вони обговорювали список покупок у супермаркеті. Вона чітко дала зрозуміти, що не триматиме його, але попередила, щоб він навіть не думав претендувати на її квартиру, придбану до шлюбу. Артуру було нестерпно чути ці холодні слова; його розпещене самолюбство отримало справжній нищівний удар. Але його мозок швидко знайшов зручне виправдання: він безапеляційно вирішив, що дружина говорить ці жахливі речі виключно від відчаю та жіночої образи.

Вже наступного ранку, демонстративно і дуже гучно грюкаючи дверцятами шафи, він почав збирати свої речі, акуратно пакуючи нішеві парфуми та брендові сорочки у величезні валізи. Викликавши таксі преміум-класу, щоб навіть його від’їзд виглядав дорого, він назавжди покинув квартиру на Оболоні. Оскільки власного житла в нього ніколи не було, Артур поїхав за знайомою адресою — до батьків, які мешкали в просторій, класичній “сталінці” на історичному Подолі.

Його матір, Валентина Василівна, незважаючи на вік, обіймала солідну посаду головної бухгалтерки у великій компанії “Столичний Будівельний Альянс”. Батько, Сергій Петрович, отримував хорошу виплату як військовий пенсіонер, тому жили вони в повному достатку. Проте раптова поява блудного сина з валізами стала для них справжнім шоком; мати вечорами тихо плакала на кухні, згадуючи, якою хорошою, працьовитою і турботливою невісткою завжди була Юлія.