За годину до початку свого весілля наречена прочитала СМС у його телефоні – і тут же застигла, наче вкопана … Але в РАЦСі на запитання відповіла таким чином, що всі аж розплакалися!

— Ну як? Скажи чесно, я тобі в ній подобаюся? — голос Марти злегка тремтів від хвилювання.

Вона кружляла посеред кімнати, дозволяючи важкому шовку весільної сукні м’яко обіймати її фігуру. Тканина тихо шелестіла з кожним рухом, відбиваючи тепле світло вечірніх ламп. У ту мить вона здавалася собі не дорослою жінкою, а маленькою наївною дівчинкою, яка вперше приміряла мамине вбрання перед дзеркалом. Її очі незвично блищали, видаючи ту вразливість, яку вона зазвичай ретельно ховала від світу.

— Ти будеш абсолютно неймовірною, найкрасивішою нареченою на всьому Подолі, — з теплою усмішкою відгукнулася Олена.

Подруга підійшла ближче, обережно розправляючи ледь помітну складку на білосніжному шлейфі. До вінчання залишався рівно тиждень, і цей вечір вони вирішили присвятити лише собі. Це був їхній тихий, камерний дівич-вечір на двох. Марта ніколи не мала широкого кола близьких подруг, а ідея запрошувати колег заради масовки викликала в неї лише глухе роздратування. Олена була єдиною людиною, з якою наречена могла розділити цей момент без фальшивих усмішок.

— Уявляєш, Оленко, та наша Галинка з бухгалтерії ледь свідомість не втратила, коли почула новину, — Марта раптом зупинилася, перевівши подих. — Дізналася, що ми з Назаром за тиждень беремо шлюб, і в неї аж очі на лоба полізли. Потім цілісінький день шушукалася по кутках із дівчатами. Напевно, вже всі кістки мені перемили. Але знаєш що? Я не зобов’язана ні перед ким звітувати про своє особисте життя, правда ж?

Вона пильно подивилася на подругу, шукаючи в її очах звичного підтвердження власної правоти.

— Та відпусти ти це, Марто. Нехай собі говорять, — Олена спокійно махнула рукою, опускаючись на край старенького дивана. — Де ти, а де вони зі своїми плітками? Люди просто не вміють пробачати чужого щастя. Заздрять твоїй удачі, от і бісяться.

Олена зробила паузу, уважно розглядаючи подругу в білому вбранні. Її голос став тихішим, наповнився нотками легкої ностальгії.

— Люба моя, ти тільки вдумайся… Зовсім скоро ти станеш дружиною Назара. Чоловіка, від якого ти так безтямно втрачаєш голову. А пам’ятаєш наші шкільні роки? Як ми годинами мріяли про казкових красенів, малювали в голові ідеальні весілля… Уявляли, як наші майбутні родини будуть їздити одне до одного на барбекю. І ось, дивись, твоя мрія вже стала реальністю. Я від усього серця бажаю тобі безмежного щастя. Нехай у вас буде повна хата малечі. Тільки дуже тебе прошу — не забувай про мене, свою стару вірну подругу.

Ці слова прозвучали настільки щиро, що Марта відчула, як до горла підступає клубок.

— Що ти таке верзеш? Хіба я змогла б тебе викреслити? — щиро обурилася вона, обережно підбираючи поділ сукні. — Ми ж із тобою ледь не з однієї пісочниці світ пізнавали. Скільки себе пам’ятаю — ти завжди була десь поруч.

Марта підійшла до Олени, акуратно обійнявши її за плечі.

— Дякую тобі. За те, що терпиш мій нестерпний характер, що годинами вислуховуєш моє ниття. Ти — справжнє золото, Оленко. І я більше ніж упевнена, що дуже скоро ти теж зустрінеш свого принца. Ось побачиш, він з’явиться, коли ти найменше цього чекатимеш!

— Ой, дуже в цьому сумніваюся, — весело пирхнула Олена, відкидаючи волосся з обличчя. — Роки летять, а з принцами в нашому спальному районі останнім часом якось сутужно. Хіба що якийсь безхатько з-під мосту на Печерську вирішить запропонувати мені руку, серце і свою картонну коробку. Але давай залишимо цю сумну тему. Сьогодні виключно твій день!

Того вечора вони засиділися далеко за північ. Пили трав’яний чай, згадували кумедні випадки з юності й малювали в уяві картини майбутнього. Тоді, у свої наївні шістнадцять, дівчата свято вірили, що зустріти гідного чоловіка і побудувати кар’єру — це найпростіша річ у світі. Проте доросле життя виявилося грою з куди складнішими правилами.