Він роками сидів на шиї у дружини, а потім пішов до молодої красуні. Думав, що схопив Бога за бороду, але доля підготувала самозакоханому нарцису неймовірний бумеранг…

Валентина Василівна ледь не щодня, ковтаючи заспокійливі краплі, висловлювала синові свої гіркі материнські образи. Вона зі сльозами на очах, з невимовним сумом згадувала Юлію — таку спокійну, хазяйновиту, мудру і абсолютно самостійну жінку, яка ніколи не цуралася роботи. Літня матір щиро не розуміла, як її розумний син міг добровільно проміняти надійну дружину на цю ліниву, порожню і самозакохану егоїстку. Мілана ж, у свою чергу, сприймала їхню елітну нерухомість виключно як зручний, безкоштовний перевалочний пункт між рейсами та зустрічами з новими київськими подругами.

Слухаючи ці нескінченні, але абсолютно справедливі докори матері, Артур розгублено дивився на високі гори свого непрасованого одягу на стільцях. Він переводив погляд на холодильник, у якому ніколи не було готової їжі, і на абсолютно байдужий, холодний профіль своєї юної дружини. Вперше за дуже довгий час у його самовпевненій голові промайнула справді страшна думка: здається, він власноруч зробив найбільшу, найфатальнішу помилку у своєму житті.

Минув рівно один нестерпно довгий рік. Життя під спільним дахом із молодою, амбітною стюардесою перетворилося для Артура на щоденне, безпросвітне пекло. Вони сварилися практично без упину, зриваючи голоси і кидаючись болючими взаємними звинуваченнями. Мілана майже ніколи не бувала вдома, а рідкісні вихідні воліла проводити не в колі знервованого чоловіка та його буркотливих батьків, а в найдорожчих закладах міста. Артур почувався глибоко пригніченим, його глянцева картинка бездоганного життя розбилася вщент. А одного прохолодного, вітряного осіннього вечора довгоочікувана розв’язка настала сама собою.

Мілана швидким, рішучим кроком зайшла до їхньої кімнати, не зронивши жодного слова привітання. Вона мовчки, з крижаним спокоєм дістала з верхньої полиці шафи свою фірмову валізу і почала методично складати туди речі. Артур, лежачи на дивані, ліниво спостерігав за нею, впевнений, що дружина просто збирається у черговий робочий рейс. Але коли вона почала ретельно пакувати абсолютно всю свою косметику та зимовий одяг, він миттєво напружився.

— Нам треба терміново закінчувати цей жалюгідний цирк, Артуре, — холодно, без найменшої краплі емоцій промовила вона, різко застібаючи блискавку на переповненій валізі. — Я зустріла іншого чоловіка. Він значно молодший за тебе, має власний, дуже успішний бізнес у сфері логістики. І, що найголовніше, він не живе зі своєю мамою, випрошуючи гроші з її зарплати.

Дівчина навіть не намагалася підбирати слова. Вона дивилася на нього звисока і відверто зізналася, що ніколи його не кохала. Дорослий, довірливий Артур був для неї лише зручним безкоштовним квитком у розкішне столичне життя. Тепер, коли її кар’єра пішла вгору, а поруч з’явився по-справжньому заможний партнер, цей тісний “тимчасовий аеродром” на Подолі їй більше був не потрібен. Артур кричав, звинувачував її в меркантильності, але Мілана лише поблажливо посміхнулася, викликала таксі і назавжди зникла за важкими дубовими дверима.

Як з’ясувалося згодом, колишня юна дружина пішла в нове життя не з порожніми руками. Збираючи речі, вона надзвичайно спритно привласнила фамільні золоті сережки Валентини Василівни, які необачно лежали на туалетному столику. Ця зухвала крадіжка стала останньою краплею для виснажених батьків. Сергій Петрович, карбуючи кожне слово, поставив синові суворий ультиматум: або Артур протягом місяця знаходить нормальну офіційну роботу і переїжджає на орендовану квартиру, або вони власноруч виставлять усі його брендові речі на холодні сходи під’їзду.

Залишившись біля розбитого корита, абсолютно без грошей, без статусної красуні і з цілком реальною перспективою опинитися на вулиці, чоловік раптом чітко прозрів. У його пам’яті яскраво сплив теплий, рідний образ Юлії. Його перша дружина тепер здавалася йому абсолютно бездоганною жінкою: вона мала затишну квартиру, високий дохід і завжди дбала про їхнього сина.

“Який же я був сліпий бовдур!” — з розпачем подумав Артур. Він твердо вирішив негайно повертатися в ту надійну гавань. Він ретельно поголився, наніс дорогий парфум, одягнув свій найкращий костюм і вирушив на Оболонь. Біля станції метро “Мінська” він витратив останні кишенькові гроші на розкішний букет темно-червоних троянд, сподіваючись, що цей жест розтопить серце колишньої дружини. Підіймаючись у ліфті високої новобудови, він без упину прокручував у голові зворушливу промову про те, як глибоко усвідомив свої помилки.

Ось він на знайомому поверсі. Серце гупало в грудях так сильно, що ледь не вискакувало назовні. Артур впевнено натиснув на кнопку дзвінка і завмер із букетом, натягнувши на обличчя свою фірмову усмішку переможця. Замок тихо клацнув, важкі двері повільно розчинилися. Але на порозі світлої квартири стояла зовсім не Юлія.

Перед ошелешеним Артуром височів статний, широкоплечий і надзвичайно впевнений у собі чоловік у зручному домашньому одязі. Незнайомець спокійно, з легкою іронією окинув поглядом розгубленого гостя з квітами, миттєво оцінив комічність ситуації і ледь помітно усміхнувся куточками губ.

— Забудь цю адресу назавжди, приятелю. Тобі тут більше абсолютно не раді, — надзвичайно спокійно, але крижаним, твердим тоном промовив новий чоловік Юлії.

І перш ніж шокований Артур встиг видавити з себе бодай одне жалюгідне слово виправдання, двері глухо і безжально зачинилися просто перед його носом. Клацнув замок. Еталон чоловічої краси залишився стояти в порожньому, холодному коридорі абсолютно наодинці з непотрібними трояндами та своїм остаточно розбитим життям.