Дідусь суворо забороняв сідати на старий шкіряний диван! Лише через роки, повернувшись до закинутої хати, сирота розкрила його неймовірну таємницю…

Голос старого тремтів від безвиході, а в згаслих очах стояли скупі чоловічі сльози, які він ледь стримував. Проте серце Сніжани було глухим до його благань.

Забрати Злату — це був чистий, холодний розрахунок. За смерть чоловіка на європейському підприємстві належала чимала фінансова компенсація для неповнолітньої дитини, і мати аж ніяк не збиралася залишати ці гроші свекру.

Злата, яка панічно боялася їхати в чуже місто і покидати рідний дім, ховалася за дідусеву спину, гірко ридаючи.

— Дідусю, рідненький, не віддавай мене! Я не хочу до неї! — захлиналася сльозами дівчинка, міцно вчепившись у його руки.

Але Сніжана діяла жорстко і безжально. Їй було байдуже на почуття власної доньки. Вона силоміць потягла Злату до машини.

— Ану припини влаштовувати сцени! Яка ж ти нестерпна стала! Я що, дарма сюди їхала стільки часу, щоб твої капризи терпіти? — роздратовано крикнула мати, міцно стискаючи худеньке зап’ястя дівчинки.

— Пусти! Я нікуди не поїду! Облиш мене з дідусем! — пручалася Злата, дивлячись крізь залиті сльозами очі на свого старенького дідуся, який самотньо і безпорадно стояв біля старої хвіртки і нічого не міг вдіяти.

Двигун хижо заричав. Автомобіль рвонув уперед, увозячи Злату геть від улюбленого дому та дідусевої турботи. Дівчинці здавалося, що все найсвітліше і найрідніше залишилося позаду і назавжди зникло з її життя.

— Та годі вже тобі скиглити! Припини влаштовувати драму! Ніхто тебе не ображає! — роздратовано бурмотіла Сніжана, кидаючи косі погляди через дзеркало заднього виду на доньку, яка тихо схлипувала на задньому сидінні.

— Скільки можна по селах з тим старим марудитися? Тобі до школи час іти, розуму набиратися! Вже вісім років скоро! Дядя Вадим пообіцяв влаштувати тебе в найкращу гімназію Києва. Ось приїдемо, я вас познайомлю. Сама побачиш, як у нас усе буде чудово!

Проте Злата зовсім не хотіла ні в яку престижну гімназію, ні в галасливу столицю. А знайомитися з «дядею Вадимом» їй хотілося найменше. Щойно дівчинка переступила поріг чужої квартири і побачила цього чоловіка, її серце інстинктивно стиснулося від неприйняття. Вадим, зі свого боку, теж не випромінював жодного захвату від появи дитини.

Він був одруженим бізнесменом, мав власну родину і дітей. Сніжана була для нього лише зручною, красивою розрадою. Перспектива ж бавитися з чужою сільською дівчинкою здавалася йому абсолютно нестерпною. Замість тихих, приємних зустрічей із покірною коханкою, на нього тепер чекала постійна напруга через присутність наляканої і пригніченої Злати.

— Навіщо ти її сюди притягла? — раз у раз дорікав Вадим, нервово міряючи кроками кімнату. — У нас же все було чудово, поки вона не з’явилася. Тепер щоразу, коли я приходжу, ця мала тільки те й робить, що псує мені настрій своїм кислим виглядом! Ти навіть не можеш дати їй ради!

Сніжана, втомлена від постійних претензій свого спонсора, зривала всю злість на доньці. Вона безжально сварила її за будь-яку дрібницю і постійно погрожувала відправити до інтернату, якщо та не почне поводитися «нормально».

— Твій Вадим — зла і байдужа людина! Він навіть усміхатися не вміє! Краще б ти відвезла мене назад до дідуся Остапа! Так усім було б легше! — крізь сльози відказувала дівчинка, відчуваючи гостру несправедливість.

З кожним днем прірва між матір’ю та донькою ставала дедалі глибшою. А коли Вадиму остаточно набридли ці сімейні драми і він розірвав стосунки, Сніжана звинуватила в усьому виключно Злату.

— Це ти все зруйнувала! — істерично кричала мати, жбурляючи речі. — Я хотіла, щоб у тебе було все найкраще, щоб ти жила як людина в столиці! А ти своєю невдячністю знищила моє майбутнє!

Спочатку, після розриву з багатим покровителем, у Сніжани ще залишалися певні заощадження та дорогі подарунки. Кілька місяців вони сяк-так трималися на цих грошах, знімаючи дешеву квартиру на околиці Києва. Але розкіш швидко змінилася тотальним безгрошів’ям.

Сніжана ніколи не здобувала вищої освіти і панічно уникала будь-якої роботи. Її звиклий до комфорту світ руйнувався. Вона почала регулярно носити речі до ломбарду. Коли ж продавати стало нічого, мати знайшла нового кавалера.

Цей чоловік одразу здався Златі ще страшнішим. Його манери, грубість та специфічний сленг ясно давали зрозуміти, що він має вельми сумнівне минуле і не в ладах із законом. Новий співмешканець був агресивним і запальним. Він навіть не намагався вдавати турботу ні про Сніжану, ні тим паче про її доньку.