Генерали наказали чекати, поки командира стратять. Але ця дівчина-капітан пішла сама проти 20 найманців і довела всіх до шоку…

Волянюк закрив папку.

— Натомість я підписав наказ про присвоєння вам позачергового звання майора. Відзавтра ви переводитеся до Головного управління спеціальних операцій, у підрозділ прямої дії. Нам гостро бракує офіцерів, які вміють думати власною головою, коли система дає збій.

Соломія завмерла, намагаючись осмислити почуте.

— Пане генерале…

— Ваш полковник Тарасенко проїв мені всю лисину, доводячи, що вас треба не карати, а підвищувати, — генерал дозволив собі легку усмішку. — Ви хотіли довести, що можете працювати на найвищому рівні? Вважайте, ви отримали цей шанс. Але маю одне прохання, майоре Шевчук.

— Слухаю.

— Наступного разу, коли вирішите самотужки піти війною проти міжнародної мафії, залишайте хоча б записку з координатами. Моє серце вже не в тому стані, щоб дізнаватися про такі рейди з новинних зведень.

— Зрозуміла, пане генерале.

— І ще одне. Ви подані на нагородження орденом «За мужність». Церемонія буде закритою, ніякої преси. В офіційному наказі деталі операції будуть розмиті до невпізнання, щоб не розкривати ваші методи. Але нагорода — справжня. Ви її заслужили. Вільні, майоре.

Через два місяці майор Соломія Шевчук стояла у просторому, добре освітленому приміщенні засекреченого навчального центру. Вона слухала брифінг щодо операцій, інформаціяі про які ніколи не потрапить до жодних офіційних зведень чи новинних стрічок. Працюючи пліч-о-пліч з оперативниками, чиї імена були назавжди стерті з усіх державних реєстрів, вона нарешті відчула, що знайшла своє справжнє місце. Вона довела своє право бути в цьому суворому, закритому світі, який до останнього опирався присутності жінок.

Її новий підрозділ був невеликим, але максимально елітним. Він складався з людей, які заслужили свій статус потом, кров’ю та титанічною працею. На першій зустрічі командир групи, кремезний підполковник із двадцятирічним стажем роботи у спецназі, представив її коротко і ясно.

— Це майор Шевчук, позивний «Стріла». Більшість із вас уже чули цю історію в кулуарах, — сказав він, обвівши поглядом присутніх бійців. — Вона провела одиночну операцію з порятунку заручника. Знешкодила двадцятьох професійних бойовиків і повернула нашого полковника додому. Жодних втрат. Дехто в Генштабі називає це найзухвалішою витівкою десятиліття. А я називаю це саме тією ініціативою та волею до перемоги, які потрібні нашій команді. Ласкаво просимо на борт, майоре.

Оперативники за столом обдарували її тим мовчазним, оцінюючим поглядом, який найкращі бійці приберігають виключно для новачків. В їхніх очах читалося лише одне німе запитання: чи зможе вона втримати їхній шалений темп?

Протягом наступних місяців Соломія відповідала на це запитання щодня. Вона брала участь у складних спільних навчаннях із міжнародними партнерами, відпрацьовуючи антитерористичні сценарії. Її нова команда швидко навчилася повністю довіряти її судженням, її бездоганному тактичному чуттю та готовності йти на виправданий ризик. Гендерні стереотипи остаточно розсипалися на порох.

Генерал-лейтенант Волянюк та полковник Тарасенко були присутні на церемонії вручення їй ордена «За мужність». Після офіційної частини Максим Тарасенко відкликав її вбік. Він виглядав набагато краще, повністю відновившись після полону.

— Я досі прокручую це в голові, Соломіє, — тихо сказав він. — Я працював із найкращими підрозділами, бачив різне. Але те, що ти зробила на тому комбінаті, назавжди залишиться в моїй пам’яті як взірець справжнього бойового духу.

— Я мусила це зробити, пане полковнику. Не могла дозволити синдикату святкувати перемогу, — спокійно відповіла вона.

Він тепло посміхнувся і простягнув їй невелику оксамитову коробочку.

— Хлопці з моєї групи просили передати це тобі. Зробили на власні кошти.

Всередині лежав виготовлений на замовлення коїн — масивна металева монета, які традиційно дарують в елітних підрозділах на знак найвищої поваги. На одному боці був викарбуваний стилізований сокіл, що пікірує. На іншому — напис: «Один оперативник. Двадцять ворогів. Жодних сумнівів. Оперативна зона “Південний рубіж”, 2021 рік».

Соломія щиро розсміялася — чи не вперше після тієї важкої ночі біля лиману.

— Це ж абсолютно не за статутом, Максиме.

— Саме тому ми це і зробили, — відповів він. — Збережи її. І не забувай: іноді найправильніше рішення — це те, на яке тобі ніхто не давав офіційного дозволу. Мужність — це не відсутність страху. Це здатність діяти, коли всі інші опускають руки.