Генерали наказали чекати, поки командира стратять. Але ця дівчина-капітан пішла сама проти 20 найманців і довела всіх до шоку…
Погляд капітана змістився до внутрішнього двору. Там стояли кілька важких позашляховиків, два з яких були кустарно переобладнані під мобільні вогневі точки з великокаліберними кулеметами. А потім, крізь брудне, вкрите павутинням і сіллю скло колишньої адміністративної будівлі, вона побачила його.
Полковник Максим Тарасенко сидів на розхитаному дерев’яному стільці. Його руки були жорстко зафіксовані за спиною, а голова опущена. Поруч, спираючись на стіну, курили двоє бойовиків. На столі перед ними лежала відеокамера і кілька ножів. Вони просто чекали на свого ватажка, щоб розпочати показову екзекуцію.
Соломія опустила бінокль. Холодний піт тонкою цівкою стікав по її спині під важким бронежилетом. Тактична математика, що розгорталася перед нею, була безжальною. Один оперативник із легким стрілецьким озброєнням проти добре укріпленої бази та двох десятків тренованих убивць. Військова доктрина чітко класифікувала такі дії як гарантоване самогубство. Для подібного штурму потрібна була бронетехніка, снайперське прикриття з кількох точок та повітряна розвідка.
Вона подивилася на свої руки. Жодного тремтіння. Пульс був рівним і глибоким. Вона згадала втомлені, але мудрі очі полковника, який колись поставив на карту власну репутацію, щоб дати їй шанс служити в еліті.
Військова доктрина могла йти до біса.
Наступні десять хвилин Соломія витратила на розробку плану. Її мозок працював як потужний комп’ютер, відкидаючи зайві емоції та залишаючи лише голі факти. Вона визначила ключові цілі, які потрібно було нейтралізувати в перші секунди: дозорні на дахах і кулеметники біля машин. Прорахувала маршрут свого пересування від укриття до укриття, використовуючи іржаві цистерни та бетонні блоки як щит.
Цей план давав їй від сили двадцять відсотків на виживання. Але він гарантував полковнику шанс побачити завтрашній день. А для Соломії це було єдиним, що мало значення.
Вона востаннє перевірила карабін. Двісті десять набоїв. Кожен постріл має бути летальним. Жодних черг навмання. Вона дістала портативну рацію, налаштувала її на аварійну частоту і натиснула кнопку передачі.
— Говорить капітан Шевчук. Позивний «Стріла». Знаходжуся в квадраті дев’ять-нуль-три, об’єкт «Консервний комбінат». Спостерігаю місце утримання полковника Тарасенка. Починаю штурмові дії та евакуацію заручника. Якщо хтось чує мене — надсилайте медиків та групу підтримки на точку. Якщо не повернуся… передайте моїй матері, що я зробила все, що мала. Кінець зв’язку.
Вона залишила рацію на пагорбі, щоб її сигнал могли пізніше запеленгувати, і рушила вниз, перетворившись на безшумного хижака.
Перший дозорний стояв біля розлому в стіні, вдивляючись у сірий ранковий туман. Соломія зловила його силует у коліматорний приціл. Дихання — напіввидох — плавний спуск. Приглушений хлопок саундмодератора злився з шумом вітру з лиману. Найманець безгучно осів на землю, так і не зрозумівши, звідки прийшла смерть.
Другий патрульний, що знаходився за п’ятдесят метрів від першого, різко зупинився, відчувши щось недобре. Стріла миттєво перевела ствол і зробила ще один ювелірний постріл. Тіло м’яко впало в густу траву.
Двоє мінус. Залишилося вісімнадцять.
Вона швидко подолала відкритий простір, притискаючись до землі, і дісталася зовнішньої стіни комбінату. Від стін тягнуло вогкістю та застарілим запахом машинного мастила. Над нею, на даху найближчого цеху, промайнула тінь третього вартового. Соломія завмерла, дочекалася, поки він підійде до краю, і двома швидкими пострілами нейтралізувала загрозу. Ворог похитнувся і впав у внутрішній двір. Його автомат із брязкотом вдарився об асфальт.
Цей звук став каталізатором.
У таборі миттєво знявся ґвалт. Залунали гортанні команди англійською та місцевим жаргоном. Хтось увімкнув потужний прожектор, що почав нервово нишпорити по периметру. Найманці хапалися за зброю, але вони досі не бачили ворога.
Соломія діяла блискавично. Вона прикріпила до старої цегляної кладки компактний термітний заряд, активувала запал і відскочила за товстий іржавий бак. Хімічна суміш спалахнула сліпучо-білим світлом, з неймовірною температурою пропікаючи цеглу та арматуру. Через три секунди в стіні утворився оплавлений отвір, достатній для того, щоб прослизнути всередину.
Капітан увірвалася у внутрішній двір, як смертоносний вихор. У хаосі, що панував навколо, її поява стала абсолютною несподіванкою. Вона рухалася низько, майже припадаючи до землі, і вела прицільний вогонь. Подвійний постріл у корпус першого бойовика, який вискочив із-за контейнера. Перенесення ствола — ще два влучання у другого, який намагався підняти рушницю. Жодних емоцій, лише відпрацьована роками м’язова пам’ять.
П’ятеро усунуті. Залишилося п’ятнадцять.
