Бандити заблокували вагон, щоб пограбувати дівчину на милицях! Вони й гадки не мали, що поруч сидить спецпризначенець із бойовим псом…

З передньої частини вагона почувся гучний металевий скрегіт. Важкі двері тамбура нарешті піддалися. У вагон, тримаючи пістолет на рівні грудей, увійшов Вадим Красовський. Його ідеальне пальто залишилося десь у тамбурі, обличчя було перекошене від гніву, а в очах не залишилося нічого людського.

— Гром! Поруч! — тихо скомандував Ілля.

Малінуа миттєво перестрибнув через Кіру і став прямо посеред проходу, перекриваючи шлях до дівчини. Ілля повільно підвівся, тримаючи Вадима на прицілі. Ситуація була патова.

БЛОК 5

Вадим Красовський стояв у проході, важко дихаючи. Його ідеальна зачіска розкуйовдилася, а в очах горів вогник справжнього відчаю. Він розумів: час працює проти нього. У цій глушині поліція з’явиться не одразу, але він уже втратив двох своїх людей, а перед ним стояв професіонал, чию підготовку він явно недооцінив.

— Ти дуже далеко від своїх гарячих точок, вояко, — процідив Вадим, міцніше стискаючи руків’я пістолета. — Невже ти готовий померти заради залізяки, яка тобі навіть не належить? Ти хоч знаєш, що там? Це не просто код. Це мільйони доларів і майбутнє безпеки цілої галузі.

Ілля не кліпнув оком. Його стійка була ідеальною — класична рівнобедрена платформа для стрільби. Його пістолет був намертво зафіксований на центрі маси Красовського.

— Мені байдуже, скільки це коштує, — голос Іллі прозвучав глухо, але кожен у вагоні почув його. — Але мені не байдуже, що ви використали дівчину як живий контейнер. Це твоя остання помилка, Вадиме. Кинь зброю.

Вадим коротко, безрадісно розсміявся. Але замість того, щоб підняти руки, він зробив те, чого Ілля найбільше побоювався. Найманець різко кинувся вправо, схопивши за комір молоду жінку, що зіщулилася на сидінні поруч. Це була пасажирка Олена, звичайна медсестра, яка поверталася додому. Красовський приставив дуло до її скроні, використовуючи її як живий щит.

— Стріляй! — загорлав він, і його голос зірвався на істеричний вереск. — Давай! Якщо ти такий герой, подивимося, як ти поясниш смерть цивільної! Кидай пушку, або я розмажу її мізки прямо зараз!

У вагоні запала мертва тиша, яку розрізав лише сповнений жаху схлип Олени. Кіра затиснула рот руками, сльози градом котилися по її щоках.

Ілля не опустив зброю. У ситуаціях із заручниками це означало б віддати повний контроль убивці. Натомість його мозок працював як суперкомп’ютер, прораховуючи кути, тіні та відблиски від аварійних ламп. Він зробив те, чого Красовський не очікував: він прибрав ліву руку з дворучного хвата і спокійно опустив її в кишеню тактичних штанів.

— Я рахую до трьох, — заревів Вадим. — Один! Два!..

— Я виконую, — рівно відповів Ілля.

Легким рухом кисті він кинув невеликий чорний циліндр прямо в прохід. Той важко підстрибнув на килимі і зупинився всього за метр від ніг Красовського. Найманець на мить опустив погляд, і його груди скував паралізуючий жах. Граната?

Ні, це був не вибуховий пристрій. Це був тактичний ліхтар надвисокої потужності зі стробоскопічним режимом.

Щойно предмет торкнувся підлоги, Ілля натиснув кнопку дистанційного керування в кишені. Ліхтар вибухнув сліпучим, гіперпульсуючим білим світлом. Три тисячі люменів безжально вдарили по очах Красовського. У напівтемному вагоні цей раптовий спалах миттєво знищив його нічний зір і дезорієнтував вестибулярний апарат.

Вадим міцно замружився, мимоволі відвертаючи голову. Це була помилка, яка тривала рівно одну секунду. Але для оператора ССО та його бойового пса секунда — це ціла вічність.

Ілля не став стріляти, щоб не ризикувати Оленою. Натомість він видав різкий, майже нечутний звук, клацнувши язиком.

Гром не побіг проходом — це зробило б його мішенню. Сорокакілограмовий малінуа чисто перемахнув через ряд сидінь, використовуючи підлокітники та спинки як майданчики. Він рухався немов тінь у спалахах стробоскопа. Коли Красовський спробував знову відкрити очі, пес уже був у повітрі.

Гром врізався в чоловіка збоку. Його щелепи оминули заручницю, зімкнувшись із нищівною силою на передпліччі Вадима, в якому той тримав пістолет. Величезна кінетична енергія собаки просто знесла найманця з ніг. Пістолет із брязкотом вилетів із його рук і відкотився під сидіння.

Найманець видав рваний крик болю, коли опинився в лещатах ікол. Гром притиснув його до підлоги, видаючи люте, утробне гарчання. Олена, відчувши, що її більше не тримають, безсило осіла в проході, істерично ридаючи.

Ілля подолав відстань у три величезні кроки. Він копнув зброю Красовського подалі, схопив найманця за комір і завдав єдиного, точного удару в сонячне сплетіння, вибивши з нього залишки повітря.

— Гром! Відійди! — гаркнув Ілля.

Собака миттєво відпустив руку і відступив, не зводячи очей з горла ворога. Ілля дістав ще одну пластикову стяжку і жорстко зафіксував зап’ястя Красовського за його спиною. Загрозу було повністю нейтралізовано.

Тиша опустилася на вагон, перериваючись лише звуками полегшеного плачу пасажирів. Ілля випростався, його груди важко здіймалися. Він подивився вниз на Вадима, який бліднув від шоку.

— Компанії «Авангард-Технолоджі» варто було б краще обирати своїх ворогів, — холодно процідив він.

Ілля розвернувся і пішов назад, де Кіра дивилася на нього широко розплющеними очима, в яких змішалися жах і благоговіння. Він знову опустився на коліно поруч із нею.

— Все закінчилося, Кіро. Ти в безпеці.

Він дістав мультитул і, попросивши дозволу, акуратно розкрив косметичну панель на її лівому фіксаторі. Там, загорнутий в антистатичну піну, лежав гладкий чорний накопичувач із червоною емблемою Державного оборонного бюро.

— Я заберу це, — сказав Ілля, ховаючи флешку в надійну кишеню. — Це доказ. Я подбаю, щоб слідство знало: ти була лише мимовільною жертвою. Твого імені не буде в звітах як підозрюваної.

Невдовзі темряву за вікнами розрізали сині та червоні маячки. Спецназ поліції та агенти СБУ почали штурм потяга, але вони знайшли лише трьох зв’язаних найманців і врівноваженого ветерана, який спокійно тримав свої посвідчення на виду.

Шість місяців потому. Львів…