«Мамо, він — моя копія!» Син привів з вулиці брудного хлопчика. Жінка глянула на нього і впала на коліна…

Мілана голосно й театрально розсміялася.

— Ой, Артуре, благаю тебе. Ти справді переймаєшся тим, що роблять діти? Б’юся об заклад, вони ще зустрічатися почнуть, коли виростуть. І шукай у всьому позитив: дівчинка з дуже багатої і впливової родини. Ти маєш радіти. Було б набагато гірше, якби він зв’язався з якимось голодранцем із підворіття.

Вона грайливо підморгнула йому.

— А тепер забудь про це. Давай зосередимося на тому, що справді має значення — на Поліні. Я поговорю з нею і раз і назавжди виб’ю з її голови цю маячню про близнюків. Зрештою, я хороша невістка чи ні? — додала вона зі смішком.

Артур підійшов ближче, і його очі заблищали.

— Найкраща.

Вони сіли в салон свого автомобіля, і перед тим, як завести двигун, Артур із хитрою посмішкою промовив:

— Оскільки мені не треба везти малого додому, у нас є час, щоб трохи розважитися.

Мілана потягнулася до нього і звабливим поглядом відповіла:

— Звісно, мій коханий.

Вони злилися в пристрасному поцілунку, остаточно доводячи, що їхні “родинні зв’язки” були лише брудною і цинічною ширмою.

Тим часом у машині Злати діти обмінювалися схвильованими поглядами. Пан Тарас спокійно виїхав на центральну вулицю і прямував звичним маршрутом до їхнього будинку. Аж раптом Злата подалася вперед і милим голосочком попросила:

— Пане Тарасе, а ви не могли б трохи змінити маршрут? Будь ласка, завезіть нас на Воздвиженку, до ресторану “Кришталева орхідея”.

Водій здивовано зиркнув у дзеркало заднього виду.

— Ваші батьки чітко сказали везти вас додому, Злато. До того ж, із вами гість.

Дівчинка ввімкнула весь свій природний дар переконання.

— Ну будь ласочка, пане Тарасе! Я просто хочу заскочити туди на п’ять хвилин, щоб дізнатися вільні дати для моєї вечірки на тринадцятиріччя! Батьки зараз такі зайняті бізнесом, а я так мрію святкувати саме там. Ви ж знаєте, яке це популярне місце, там треба бронювати за півроку!

Артем дивився на неї з відкритим ротом, щиро захоплюючись тим, як майстерно його подруга вміє викручуватися з будь-якої ситуації.

Пан Тарас важко зітхнув, розуміючи, що проти цих благальних оченят він безсилий.

— Гаразд, лисице. Але без фокусів. Якщо я через тебе втрачу роботу, це буде на твоїй совісті, — сказав він, вдавано суплячи брови.

Злата радісно заплескала в долоні.

— Ви найкращий водій у всьому Києві, пане Тарасе! — вигукнула вона, а Артем полегшено видихнув, відкинувшись на шкіряне сидіння.

(Але перед тим, як ми продовжимо цю історію і дізнаємося, чи справді Артем знову зустріне Луку, і яка таємниця їх пов’язує, зупиніться на мить. Подумайте і поділіться в коментарях під цією статтею: чи хотіли б ви колись мати брата або сестру-близнюка? І якби мали, чи мінялися б ви з ними місцями, щоб когось розіграти? Залишайте свої думки, а ми повертаємося до нашої історії.)

Тим часом Поліна перебувала у своєму просторому світлому кабінеті з панорамними вікнами, з яких відкривався розкішний вид на діловий центр Києва. Вона з головою поринула в роботу, оточена стосами паперів, графіками та зразками нової продукції. Її увага була повністю зосереджена на розкладі компанії “Аура Краси”: плануванні зустрічей з інвесторами, оцінці маркетингових пропозицій та підготовці до масштабного запуску нової лінійки органічної косметики.

Перегортаючи чергову теку з документами, вона почула легкий стукіт у скляні двері.

— Увійдіть, — кинула вона, навіть не відриваючи погляду від цифр у звіті.

Двері відчинилися, і на порозі з’явився Артур із безтурботною, ідеально відрепетируваною усмішкою на обличчі. Поліна одразу ж відклала ручку, і її зосереджений вираз обличчя трохи пом’якшав.

— Привіт, коханий, — сказала вона, підводячись із розкішного шкіряного крісла й підходячи до чоловіка. — Ти забрав Артема з ліцею? Відвіз його додому?

Артур зберіг свою фірмову посмішку і спокійно відповів:

— Артем поїхав у гості до своєї подруги. Тієї дівчинки, Злати. Сказав, що їм треба терміново зробити якийсь спільний шкільний проєкт.

Поліна здивовано насупила брови.

— Як дивно. Я зовсім не пам’ятаю, щоб він згадував про якісь проєкти вранці, — задумливо промовила вона.

Але вже за мить вона легенько похитала головою, відкидаючи підозри, і тепло всміхнулася.

— Але це не страшно. Мені дуже подобається Злата і її родина. Вони хороші люди.