Лікарка приймала пологи і раптом помітила знайомий шрам на нозі пацієнтки. Через мить у неї перехопило подих…

Лікарка тремтячою рукою ніжно, немов кришталеву, погладила Мілю по сплутаному русявому волоссю. Потім різко підвелася і стрімко вибігла з палати в темний коридор, поки дівчина не встигла побачити, як з її очей градом котяться гарячі, пекучі сльози.

Боже мій, як же Богдані хотілося кинутися до неї! Обійняти цю понівечену часом і людьми дівчинку, притиснути до своїх грудей і закрити власним тілом від усього цього жорстокого світу. Так, це була її донька. Тепер вона знала це напевно, кожною клітинкою свого тіла. Але зізнаватися просто зараз було категорично не можна. Її дитина і так пережила занадто багато зрад і потрясінь.

Раптова новина про “воскреслу” рідну матір могла бути сприйнята змученою, недовірливою дівчиною зовсім неправильно. Що, як Міля вирішить, ніби Богдана просто покинула її напризволяще всі ці роки, а тепер, побачивши її в кайданках, вирішила відкупитися жалістю? Ні, це приголомшливе зізнання зараз було зовсім не на часі.

Найважливішим, критичним завданням для Богдани Миколаївни було знайти реальний спосіб допомогти Мілі, витягнути її з цієї кримінальної пастки і врятувати онуку від сиротинця.

Так, дівчина невинна. Богдана була в цьому абсолютно впевнена. Але в нашій системі правосуддя голими емоціями та материнськими сльозами не допоможеш. Тут потрібен був хижак. Професіонал.

І тут лікарку ніби вдарило струмом. Вона раптом згадала події майже річної давнини. Тоді в їхньому скромному районному пологовому будинку народжувала дружина одного дуже відомого столичного адвоката. Вони з чоловіком приїхали відпочивати до елітного заміського еко-комплексу “Лісова перлина”, що знаходився неподалік у сосновому лісі. У жінки раптово почалися передчасні пологи на восьмому місяці. Ситуація була критичною: плід лежав неправильно, було обвиття пуповиною. Адвокат був просто в істериці, рвав на собі дороге волосся і проклинав усе на світі за те, що повіз вагітну дружину так далеко від сучасних київських клінік.

Але тоді саме Богдана Миколаївна взяла ситуацію у свої залізні руки. Вона філігранно провела складний акушерський поворот, ризикуючи власною ліцензією. Дитинка народилася абсолютно здоровою. Малюку довелося ще деякий час побути під наглядом у неонатальному відділенні, але все закінчилося щасливо.

Тоді той поважний, респектабельний адвокат, ледь не плачучи від безмежного щастя, довго тряс руку Богдани Миколаївни. Він сказав, що тепер довіку перед нею в боргу, і силоміць втиснув у кишеню її халата свою візитівку з особистим номером, благаючи звертатися з будь-яким, навіть найскладнішим проханням. Жінка тоді лише ввічливо усміхнулася, але дорогу картонку чомусь зберегла.

Тепер Богдана гарячково витрушувала весь вміст своєї шкіряної сумки на стіл в ординаторській, нервово перебираючи старі чеки, рецепти та блістери з таблетками. Нарешті! На самому дні блиснула золотим тисненням щільна чорна візитка.

Лікарка тремтячими пальцями набрала номер на своєму смартфоні. Довгі гудки здавалися їй вічністю. Вона подивилася на годинник — була майже північ.

— Геннадію Вікторовичу, доброго вечора! Вибачте за пізній дзвінок… Це Богдана Миколаївна… завідувачка пологового, — схвильовано, збиваючись на кожному слові, почала вона.

— Богдано Миколаївно! Голубко ви наша! — голос відомого юриста миттєво потеплішав, зникла будь-яка сонливість, він щиро зрадів дзвінку. — Яка несподіванка! Як ви почуваєтеся? Щось трапилося?

Після короткого і теплого обміну люб’язностями, під час якого адвокат із гордістю батька розповів про успіхи свого однорічного сина, Богдана різко перейшла до суті. Вона на одному диханні виклала всю ситуацію з Мілею. Розповіла про підставу з боку мажора Артура, про продажний суд, про сфабриковану справу і про те, що дівчина щойно народила в кайданках.

— Так, справа дійсно складна і дуже брудна, — після довгої, важкої паузи задумливо відповів Геннадій Вікторович. Його тон миттєво змінився на професійно-холодний, аналітичний. — Але я, відверто кажучи, не зовсім розумію, чому ви так сильно переймаєтеся долею цієї ув’язненої. Я знаю, що у вас золоте серце, лікарю. Але повірте моєму багаторічному досвіду: у 99 відсотках випадків усе зовсім не так, як розповідають ці милі дівчатка в сльозах. Вона могла бути співучасницею.

— Ця дівчинка… як ви висловилися… — Богдана судомно ковтнула тугий клубок у горлі, заплющила очі і видихнула: — Це моя рідна донька.

На тому кінці дроту запанувала абсолютно мертва тиша. Богдана, зриваючись на плач і не соромлячись своїх емоцій, розповіла йому все. Про свого колишнього чоловіка-тирана Тимура, про підкупленого суддю, про шрам у формі стрілочки, про збіг групи крові та її багаторічні, марні й болісні пошуки.

— Ви в цьому абсолютно впевнені? Без ДНК-тесту? — голос адвоката став надзвичайно різким і зібраним, як перед вирішальним судовим засіданням.

— Більш ніж упевнена. Це моя кровинка, Геннадію Вікторовичу. Я відчуваю це.

— Тоді я негайно беруся за цю справу, — твердо, мов відрізав Геннадій Вікторович.

— Я заплачу вам будь-які гроші. Я продам свою квартиру, візьму кредити в банку, я все віддам… — затараторила Богдана.

— Богдано Миколаївно, навіть не смійте про це говорити! — щиро обурився адвокат. — Ви своїми власними руками врятували мою єдину дитину і мою дружину. А тепер мій прямий чоловічий обов’язок — врятувати вашу. Я не візьму з вас ані копійки. Це справа честі.

Богдана знесилено опустилася в крісло, сльози величезної вдячності котилися її обличчям.

— Значить так, слухайте мій план і не панікуйте, — діловим, швидким тоном продовжив юрист. — Завтра з самого ранку я їду до Головного слідчого управління в Києві. Ми піднімемо всі матеріали справи з архіву, я підключу службу внутрішньої безпеки щодо тих оперативників, які проводили обшук. Головне — зберігайте спокій. Навіть якщо Мілю завтра переведуть назад до тюремної лікарні, вона там довго не затримається. Я вам це обіцяю своїм ім’ям.

— А що робити з її маленькою донечкою? Її ж хочуть забрати представники опіки вже завтра! — в розпачі спитала Богдана.

— Ваше завдання — за будь-яку ціну домовитися з районною Службою у справах дітей, щоб немовля не відправили одразу до сиротинця. За законом ви як лікар маєте повне право залишити дитину в медичному закладі для поглибленого обстеження щонайменше на місяць. Використайте всі свої медичні діагнози, всю свою владу! Потягніть час.

— Це чудово! Я все зроблю. Дякую вам… Ви повернули мені надію.