На зло матері привела в дім безхатька з вулиці — і завагітніла… Лікарі не повірили своїм очам, коли побачили, КОГО вона народила!

Коли Людмила Миколаївна опинилася в розкішному, оздобленому темним деревом кабінеті бізнесмена, вона страшенно нервувала, її руки помітно тремтіли. Але вона зібрала всю волю в кулак і почала говорити:

— Вибачте за таке нахабне вторгнення, Олексію… Я — мати Софії. Тієї самої дівчини-медсестри, з якою жив ваш син, коли пішов з дому. Розумієте, вони по-справжньому покохали одне одного. Але я грубо і жорстоко втрутилася в їхні долі. Я ніяк не могла змиритися з тим, що моя розумниця-донька зв’язалася зі звичайним, як мені тоді здавалося, безхатьком.

Жінка важко зітхнула і витерла сльозу, що скотилася по зморшкуватій щоці.

— Тепер я гірко усвідомлюю, якою сліпою і неправою я була. Це я безсовісно збрехала Павлу. Я сказала йому, що в доньки є заможний наречений за кордоном, і наказала забиратися геть. І тепер вони обоє неймовірно страждають через мою дурість. Я прийшла сюди лише з однією метою — благати вас переказати йому всю правду. Він повинен знати, що жодного іншого чоловіка ніколи не було. Це була чиста брехня!

Олексій Василенко уважно, не перебиваючи, вислухав жінку. Потім повільно зняв дорогі окуляри, потер перенісся і задумливо промовив:

— То виходить… я скоро стану дідом? Що ж, це багато чого пояснює в поведінці мого сина. Не переживайте так сильно, Людмило Миколаївно. Я обов’язково поговорю з Павлом. У нього зараз непростий період переоцінки цінностей, але я впевнений, що він усе зрозуміє правильно.

Того ж вечора, коли Павло повернувся до маєтку, батько вже чекав на нього у своєму кабінеті. Олексій почав розмову суворо, по-чоловічому:

— Павле, що взагалі відбувається? Сьогодні до нас приїздила Людмила, мати твоєї Софії. Ти хоч знаєш, що дівчина чекає від тебе дитину?

— Так, я знаю, батьку, — глухо відповів хлопець, опускаючись у шкіряне крісло. — Але я просто не знаю, що мені тепер робити. Софія чудова, але… я не впевнений, що це моя дитина. Її ж матір тоді чітко сказала мені, що в неї є інший чоловік, який працює за кордоном і скоро повернеться.

Олексій Василенко невдоволено спохмурнів від почутого і навіть підвищив голос:

— Як ти взагалі міг повірити в таку відверту нісенітницю?! Софія по-справжньому любить тебе! Їй абсолютно не важливі ні мої гроші, ні твій нинішній статус. Вона ж не кинулася тобі на шию, коли ти приїхав на дорогій машині і розповів про свої мільйони, чи не так? Вона вигнала тебе тільки тому, що ти мав нахабство засумніватися в ній та її вірності! Зрозумій нарешті, синку: справа зовсім не в грошах чи статусі. Це питання елементарної довіри. Її мати сьогодні зізналася мені, що вигадала того європейського нареченого, щоб тебе позбутися.

Павло завмер, осмислюючи почуте. Він раптом з усією ясністю усвідомив, наскільки ж сильно він помилявся і як несправедливо образив найдорожчу людину.

Батько підійшов до нього і поклав руку на плече:

— Якщо ти дійсно кохаєш її — негайно біжи до неї і виправляй свою провину. Жінка сказала, що Софія цілодобово плаче. Ти не маєш права її втратити.

Павло не змусив себе просити двічі. Він дорогою купив величезний букет її улюблених квітів, торт і помчав прямісінько до київської квартири Софії. Однак на порозі його зустріла бліда, заплакана Людмила Миколаївна з жахливою звісткою.

— Пашо… дівчинку мою щойно забрала швидка допомога. У неї різко погіршився стан, сильний біль… Лікарі сказали, що є критична загроза втрати дитини! — ридала мати.

«Боже мій! Як я міг допустити таке?!» — з панікою в серці думав Павло, порушуючи всі правила дорожнього руху і мчачи нічним містом до міської клініки.

Там, у коридорі приймального відділення, його зустрів Петро Степанович — гінеколог, який вів вагітність Софії. Він одразу спробував заспокоїти переляканого хлопця:

— Ситуація дійсно дуже складна, стався серйозний збій на тлі сильного стресу. Але ми робимо все можливе. Якщо ви батько дитини, нам терміново потрібна ваша допомога. У неї рідкісна група, необхідно здати кров просто зараз.

Павло був готовий віддати власне життя, не те що кров, аби тільки допомогти Софії та їхньому малюкові. Він пройшов усі процедури і, вблагавши лікарів, зміг на одну коротку хвилину зайти до палати інтенсивної терапії.

Дівчина лежала під крапельницями, бліда мов стіна, з заплющеними очима. Але коли вона почула його кроки і розплющила очі, в них знову спалахнуло тепле, знайоме світло.

— Пробач мені, Софійко! Благаю, пробач! — палко прошепотів Павло, опустившись на коліна поруч із її лікарняним ліжком і цілуючи її холодні руки. — Я був таким ідіотом. Я люблю тебе більше за власне життя. Усе буде добре, чуєш? Я обіцяю тобі!

Потім він неймовірно ніжно поклав долоню на її живіт і, ледь стримуючи сльози, прошепотів:

— Маленьке моє диво, це я, твій тато. Ми з мамою дуже-дуже чекаємо на тебе. Ти нам життєво необхідний. Будь ласка, залишайся з нами, тримайся міцно.

Софія вперше за довгі тижні відчула, що камінь з її грудей впав. Вона змогла дихати на повні груди, і її єство наповнило цілюще відчуття абсолютного спокою, тепла і захищеності. Вона слабо усміхнулася, закрила очі і провалилася в глибокий цілющий сон, точно знаючи, що тепер вони в безпеці.

Павло провів усю ту найдовшу у своєму житті ніч у коридорі лікарні, не склепивши очей і палко молячись Богу, як тільки вмів. А вранці Петро Степанович торкнувся його плеча і з полегшенням повідомив:

— Видихайте, юначе. Усе гаразд, криза повністю минула. Софії потрібно буде ще деякий час полежати в нас під наглядом, але жодної небезпеки для життя мами і плоду більше немає.

Павло був просто нестями від радості! Він одразу ж організував для коханої найкращу індивідуальну VIP-палату, де вона могла комфортно і спокійно відновлювати сили. Кожну вільну хвилину він проводив поруч із нею: робив легкі масажі, привозив свіжі фрукти, найсмачніші соки та квіти. Софія не могла повірити у своє безмежне щастя — вона була оточена такою турботою, що з кожним новим днем її стан покращувався на очах.

Токсикоз і слабкість залишилися в минулому, у дівчини з’явився чудовий апетит. А Людмила Миколаївна тепер щодня привозила до лікарні свіжозварений український борщ та домашні парові котлетки, всіляко намагаючись підтримати доньку і загладити свою велику провину.

Коли Софію виписали, Павло, незважаючи на її скромні заперечення, перевіз її до свого просторого заміського будинку в Козині. Він був абсолютно переконаний, що в атмосфері розкоші, затишку, свіжого повітря і безмежної любові вона зможе ідеально підготуватися до пологів.

Тим часом родина Василенків не забула і про Людмилу Миколаївну. Олексій, розуміючи стан здоров’я майбутньої бабусі, влаштував її у престижний оздоровчий комплекс «Кришталеве джерело» в Карпатах, повністю оплативши тривалий курс лікування серцево-судинної системи.

Жінка вперше у своєму важкому житті змогла дозволити собі повноцінний, якісний відпочинок, і гірське повітря та процедури пішли їй на величезну користь. Вона повернулася до Києва сповнена сил, енергії та світлих думок. Тепер Людмила відчувала, що зможе бути по-справжньому корисною і потрібною для своєї доньки та майбутніх онуків.