— Я поспішаю! — А нащо поспішати на свій же похорон? — вигукнула мені навздогін чорнява ворожка…
Під час зустрічі в невеличкому пабі на Подолі Олександр виклав Максиму все як на духу. Він детально переказав ту моторошну розмову, яку випадково підслухав за пальмою, і поділився своїми найгіршими підозрами. Хлопець просив друга, користуючись службовими базами, “пробити” цю ідеальну сімейку, з якою він тепер категорично не хотів мати нічого спільного.
Проте Максим, як досвідчений оперативник, вислухавши цю сповідь, миттєво став серйозним. Він порадив Сашкові не поспішати зі скасуванням весілля і в жодному разі не видавати свого страху. Максим припустив, що, можливо, для слідства буде навіть краще, якщо Олександр продовжить грати роль закоханого нареченого. Це дало б змогу спіймати цю впливову родину на гарячому, якщо вони дійсно замішані у чомусь серйозному.
І ось наступного вечора, коли Сашко сидів у своїй орендованій квартирі, намагаючись зосередитися хоч на чомусь, пролунав телефонний дзвінок. Це був Максим. Його голос звучав вкрай стурбовано. Він наполягав на негайній зустрічі, як він висловився, “для дуже важливої і не телефонної розмови”. Відчувши тривогу в тоні друга, Олександр без вагань погодився.
Вони зустрілися у віддаленій, напівпорожній кав’ярні на околиці міста, де могли спокійно поспілкуватися без ризику зустріти когось зі спільних знайомих. Максим не став ходити довкола і почав одразу з шокуючих фактів.
Він розповів, що сім’я Ірини, як виявилося, вже давно перебуває “на олівці” у правоохоронних органів. Під прикриттям благополучного та легального підприємства з виробництва напівфабрикатів “Столичний Смак” вони організували масштабний канал для контрабанди та збуту нелегальних хімічних препаратів і заборонених речовин. Поки що це були лише оперативні підозри, адже надійних доказів чи документів слідчим знайти ще не вдавалося — родина діяла надзвичайно обережно, замітаючи сліди через підставні фірми.
Олександр сидів блідий як стіна. Він просто не міг повірити в почуте. Але Максим, знизивши голос майже до шепоту, додав ще одну, найбільш моторошну деталь.
Виявляється, його ніжна й кохана Іра раніше вже була заручена з іншим чоловіком. Але цей хлопець раптово зник. Він ніби розчинився у повітрі без жодного сліду. І сталося це якраз через кілька тижнів після того, як вони так само радісно подали заяву до ДРАЦСу. Ірина тоді зі сльозами на очах розповідала всім знайомим, що підозрювала його у зраді і що він, мовляв, просто злякався відповідальності та втік із якоюсь іншою жінкою за кордон.
Сашко залишився сидіти за столиком, не в змозі вимовити ні слова. Його мозок гарячково аналізував інформацію. Він розумів, що йому потрібно буде серйозно все обдумати і прийняти найважливіше рішення у своєму житті. Думки вихором кружляли в його голові.
Той попередній хлопець… Він теж був звичайним, бідним юнаком, якого виховувала лише старенька бабуся в невеликому селі на Житомирщині. І раптом він зникає, залишаючи впливову наречену. Це викликало безліч запитань. Здавалося б, навіщо йому тікати від такого забезпеченого майбутнього?
Як і у випадку з колишнім нареченим, у Олександра теж не було великої та впливової родини, яка могла б підняти на ноги всю поліцію країни. Його батько помер, коли Сашко був ще дитиною, а старенька мати, що жила в райцентрі, навряд чи змогла б добитися правди в столичних кабінетах, якби з її сином щось трапилося.
Пазл складався в ідеальну, але жахливу картину. Схоже, що ця “мила” сімейка цілеспрямовано обирала для своєї доньки женихів, у яких не було міцних родинних зв’язків та впливових захисників. Багатій родині Іри всі вірили на слово, і ніхто з суспільства навіть не пов’язував зникнення простого хлопця з їхнім бізнесом. Люди лише пліткували: “Ну й що? Злякався мажорного життя і втік, буває”. А той хлопець і досі офіційно вважався зниклим безвісти.
Того ж вечора Максим від імені свого керівництва офіційно запропонував Олександру співпрацю. Вони просили його допомоги в розкритті цієї злочинної мережі. Справа була надзвичайно серйозною. Тим паче, тепер на кону стояло його власне життя.
