— Я поспішаю! — А нащо поспішати на свій же похорон? — вигукнула мені навздогін чорнява ворожка…
— Я дуже поспішаю!
— А навіщо ж так поспішати на власний похорон? — крикнула йому навздогін незнайомка…
Того спекотного київського ранку Олександр навіть уявити не міг, чим обернеться для нього звичайна поїздка у громадському транспорті. Коли він зайшов до переповненого комунального автобуса, що повільно тягнувся проспектом Берестейським, то майже одразу опинився в епіцентрі вкрай напруженої ситуації. Біля одних із задніх дверей стояв неохайний, відчутно нетверезий чоловік, який настирливо чіплявся до жінки середнього віку ромської зовнішності.
Цей нахаба чомусь вирішив, що жінка неодмінно мусить вміти ворожити. Він наполягав на цьому з неприхованим роздратуванням, на весь салон розмахуючи зім’ятою купюрою у двісті гривень.
— Ви ж усі цим промишляєте! Давай, розкажи, що там у мене по долі! — горлав він, тикаючи гроші їй ледь не в обличчя. — Я ж тобі плачу, бачиш?
Жінка, одягнена у яскраву довгу спідницю та з барвистою хусткою на плечах, стояла напрочуд спокійно. Вона не піддавалася на дешеві провокації, лише кілька разів тихо, але надзвичайно твердо повторила, що не займається жодними ворожіннями. Вона намагалася пояснити, що це лише дурні стереотипи, які не мають під собою жодних підстав, проте п’яного пасажира це лише більше дратувало.
Олександр спостерігав за цим театром абсурду, відчуваючи дуже змішані емоції. З одного боку, йому було нестерпно шкода жінку, якій незаслужено дошкуляли з самого ранку. З іншого боку, в ньому закипала лють від безпідставних звинувачень та хамської поведінки цього чоловіка.
Автобус продовжував свій рух, зупиняючись на світлофорах, а напруга між двома пасажирами буквально висіла у задушливому повітрі. Здавалося, що від однієї іскри спалахне справжня пожежа. Того ранку салон був забитий людьми: студенти, офісні працівники, пенсіонери. Кожен був поглинутий своїми смартфонами чи думками, намагаючись ігнорувати скандал.
Витримка незнайомки та її внутрішній спокій справді викликали повагу. На відміну від інших пасажирів, які нервово відверталися або ховали очі, вона зберігала абсолютне холоднокровність. Тим часом п’яний дебошир почав розмахувати руками, випадково штовхаючи людей поруч. Це викликало неабиякий дискомфорт, але ніхто з киян не наважувався зробити йому зауваження.
Ситуація різко загострилася, коли неадекватний пасажир, так і не отримавши бажаного передбачення майбутнього, перейшов межу і почав вигукувати на адресу жінки відверті непристойності та образи. Для Олександра це стало останньою краплею. Хоча хлопець і був помітно меншим за габаритами, ніж цей огрядний дебошир, у ньому знайшлася сміливість стати на захист.
Він рішуче протиснувся крізь натовп і затулив жінку собою. Між чоловіками миттєво спалахнула гостра словесна перепалка, яка вже за мить загрожувала перерости у справжню фізичну бійку з непередбачуваними наслідками.
Градус конфлікту зростав із кожною секундою. На щастя, на допомогу вчасно прийшов водій автобуса. Він різко загальмував на зупинці, відчинив двері й через гучномовець суворо попередив, що зараз же викличе наряд патрульної поліції, якщо цей цирк негайно не припиниться. Магічне слово “поліція” подіяло на дебошира як відро крижаної води — він вилаявся крізь зуби, але нарешті притих і відійшов углиб салону.
