У розпал весілля я помітила щось дивне з моїм шампанським — і прийняла несподіване рішення… Просто поміняла місцями бокали!

Я задихнулася від такого відвертого, цинічного обурення, намагаючись підібрати правильні слова і не зірватися на крик.

— Я… я зовсім не думала про це в такому ключі. У мене не було часу на роздуми. Я діяла виключно на інстинктах самозбереження.

— Ви діяли так: ви свідомо поміняли отруєні келихи і промовчали. Ви не зупинили її. Ви не попередили нікого з присутніх чи свого чоловіка. Ви просто холоднокровно спостерігали за розправою. Вам не здається це жахливо жорстоким і нелюдським, пані Астахова?

— Це вона намагалася мене отруїти! Вона злочинниця!

— Нібито намагалася! — прогримів адвокат. — Або ж ви, користуючись її плутаниною, просто побачили ідеальну, геніальну можливість назавжди позбутися заможної свекрухи, яку, за вашим власним зізнанням сьогодні, ви терпіти не могли! Принизити її настільки сильно, щоб вона була повністю соціально знищена, а ви нарешті отримали молодого спадкоємця та його статки в своє повне, неподільне розпорядження!

— Це брехня! — гарячі сльози зради градом покотилися по моїх щоках, і я всією душею зненавиділа себе за цю публічну слабкість. Алла ж так просила мене не емоціонувати, тримати себе в руках. Але я більше фізично не могла терпіти цей бруд. — Я просто хотіла жити! Я не хотіла, щоб мене накачали наркотиками на моєму власному весіллі!

— Більше запитань до цього емоційного свідка не маю, ваша честь, — дуже задоволено, з ледь помітною переможною посмішкою промовив Хмельницький і сів на своє місце.

Я сходила з дерев’яного місця для свідків із відчуттям тотального, нищівного провалу. Здавалося, я тільки-но зіграла прямо за його підступним сценарієм, показавши себе істеричною і нестабільною. Алла Комарова намагалася мене заспокоїти під час оголошеної перерви: «Ви впоралися чудово, Лоро. Присяжні чудово бачили, що він на вас просто безпідставно і грубо нападає. Це зіграє нам на руку, вони відчують емпатію». Але я зовсім не була в цьому впевнена, витираючи мокрі щоки в коридорі суду.

Наступним важливим свідком був незалежний експерт із систем відеоспостереження. Він увімкнув великий екран у залі суду і покадрово, міліметр за міліметром розібрав відеозапис із ресторану. Він збільшував масштаб настільки, щоб усі присутні, і в першу чергу присяжні, чітко бачили: Кароліна дуже уважно, з примруженими очима читала іменні картки. Вона не блукала поглядом. Вона цілеспрямовано, без жодних вагань обрала саме мій келих і абсолютно свідомо вкинула туди препарат.

— Скажіть суду, на вашу професійну думку як експерта, — запитала Алла, вказуючи на екран, — чи могла ця дія бути простою людською випадковістю чи помилкою через поганий зір?

— Абсолютно ні, — впевнено відповів технічний спеціаліст. — Її рухи були абсолютно скоординованими, точними та цілеспрямованими. Вона чітко бачила, куди кладе речовину.

Хмельницький на перехресному допиті відчайдушно намагався довести, що пікселі відео занадто розмиті для таких категоричних висновків, і що це міг бути відблиск світла, але експерт стояв на своєму, як скеля.

Після нього за трибуною виступав головний лікар-токсиколог. Він фахово і детально пояснив суду, яку саме хімічну речовину прийняла Кароліна, в якій гігантській дозі та які саме руйнівні наслідки для центральної нервової системи це викликає.

— У тій критичній дозі, яку отримав організм пані Астахової, — пояснив лікар, поправляючи окуляри, — майже миттєво настає важка медикаментозна інтоксикація. Відбувається повна втрата гальмівних реакцій мозку, можливі візуальні та слухові галюцинації, а також повна втрата координації рухів. Візуально людина виглядає так, ніби вона екстремально п’яна або перебуває під дією важких психотропних речовин, і вона абсолютно не здатна контролювати свою поведінку в соціумі.

— А скажіть, лікарю, якби цей самий келих випила моя клієнтка, Лора Зимовець? — запитала прокурор.

— Наслідки були б абсолютно аналогічними. А враховуючи той медичний факт, що пані Лора важить значно менше за пані Астахову, дія препарату була б швидшою, а токсичний удар по органах — можливо, навіть гіршим і небезпечнішим для життя.

Докази нашої сторони були просто залізобетонними і вбивчими. Вони не залишали місця для фантазій. Але, дивлячись на непроникні обличчя присяжних, я продовжувала сумніватися: чи вистачить усього цього, щоб засудити таку впливову жінку?

На четвертий, емоційно найважчий день нашого судового марафону, секретар суду нарешті викликав до трибуни для надання свідчень саму Кароліну. Для цього вирішального виступу вона обрала строгий, бездоганно скроєний кремовий костюм, який візуально пом’якшував її риси обличчя. Її волосся було ідеально, волосинка до волосинки, укладене в скромну зачіску. Вона свідомо уникала будь-яких дорогих прикрас чи яскравих акцентів. Тієї миті Кароліна виглядала як чиясь дуже мила, інтелігентна і трохи втомлена бабуся, а не як холоднокровна злочинниця, здатна на замах.

Її адвокат, Геннадій Хмельницький, вів її через лабіринт свідчень так плавно і завчено, ніби вони виконували давно відрепетируваний танець на паркеті.

— Шановна пані Астахова, скажіть суду під присягою: чи підсипали ви будь-який седативний медичний препарат у келих своєї невістки в день її весілля? — його голос прозвучав м’яко, з відтінком батьківської турботи.

— Абсолютно ні, — її тон був кришталево чистим, спокійним і твердим, як скеля. — Я б ніколи в своєму житті не опустилася до такого брудного вчинку.

— Тоді як саме ви поясните високому суду та присяжним той візуальний відеозапис із камер спостереження ресторану?

— Того дня я перебувала в стані величезного, неконтрольованого нервового стресу, — Кароліна глибоко, театрально зітхнула, опустивши очі. — Мій старший син одружувався. Це грандіозна подія. Крім того, я мала виголошувати вітальну промову перед сотнями поважних гостей. Мої нерви просто не витримували цієї колосальної напруги, і я вирішила прийняти легке заспокійливе, щоб не зіпсувати дітям свято своєю тривогою. Я була настільки розгублена і дезорієнтована хвилюванням, що просто випадково переплутала свій власний келих із чужим.

— Тобто ви приймали цей препарат виключно для себе? Для власного заспокоєння?

— Так, звісно. Я дуже сильно нервувала, і моя сестра Жанна, побачивши мій стан, сама запропонувала мені одну зі своїх пігулок, щоб допомогти мені впоратися з цим неймовірним хвилюванням. Я просто хотіла заспокоїтися.

Я ледь не підскочила на своєму стільці. Це було щось абсолютно новеньке. Це була нахабна, відверта брехня. Жанна Войтович, її рідна сестра, під цією ж самою присягою вчора не казала нічого подібного.

— Скажіть, чому ви не повідомили про цей факт поліції чи лікарям раніше?

— Мені було страшенно соромно, пане адвокате, — Кароліна дістала свою мереживну хустинку і притисла її до сухих очей. — Я публічна особа. Я не хотіла, щоб люди думали, ніби я слабка і не можу самостійно впоратися зі своїми емоціями. А коли все це жахіття сталося, коли я знепритомніла і опинилася в лікарні під крапельницями… я була настільки налякана, принижена і розбита, що просто не могла ясно мислити і захищати себе.

Це була просто чудова, ідеально зліплена історія. У неї справді хотілося повірити, настільки щиро вона звучала. Тепер моя Алла Комарова мала вийти до трибуни і розібрати цю майстерну брехню на дрібні атоми.

Прокурор підвелася, одмикнула ґудзик піджака і повільно, ніби хижак на полюванні, підійшла до свідка.

— Пані Астахова, ви щойно заявили суду, що ваша сестра Жанна сама, з власної ініціативи, дала вам ці серйозні рецептурні ліки. Але чи казала вона бодай слово про це під присягою вчора?

Кароліна нервово ковтнула, і її ідеальна постава ледь помітно напружилася.

— Вона… вона могла просто забути цю дрібницю. Тоді був сильний стрес для всіх нас.

— Ваша сестра свідчила під присягою, що абсолютно нічого вам не давала, і що таблетки просто зникли з її ванної. Ви зараз хочете офіційно сказати, що ваша рідна сестра нахабно бреше суду під загрозою кримінальної відповідальності?

— Ні, я цього не кажу! Я лише припускаю, що вона могла просто витіснити це з пам’яті через шок!

— Добре, залишимо пам’ять вашої сестри, — Алла холодно посміхнулася. — Якщо ви дійсно, як ви стверджуєте, брали ці ліки виключно для себе, то чому ви кидали їх у кришталевий келих прямо на головному столі, на відкритому просторі, на очах у всієї зали? Чому ви не випили свою таблетку тихо і непомітно у вбиральні, запивши водою, як це роблять усі нормальні люди?

— Я… я була дуже розгублена. Я ж уже сказала вам, що в мене тремтіли руки, я страшенно нервувала перед тостом.

— Настільки розгублена, що дуже уважно, примружуючись, перевіряли іменні каліграфічні картки на столі, щоб знайти потрібний келих? — голос Комарової раптом втратив будь-яку ввічливість і став гострим, як хірургічне лезо. — На відеозаписі чудово видно, як ви читаєте ці картки, пані Астахова! Це категорично не поведінка розгубленої, дезорієнтованої людини. Це чіткі, вивірені дії людини, яка прекрасно знає, що саме вона робить і кого шукає!

Обличчя Кароліни, попри товстий шар пудри, почало швидко вкриватися нерівними червоними плямами гніву.

— Ви все навмисно перекручуєте! Ви чіпляєтеся до дрібниць!

— Хіба? Чи я просто професійно вказую суду на абсолютні, гігантські дірки у вашій вигаданій, зручній історії? — Алла Комарова підняла свій планшет і дала знак техніку знову вивести те саме відео на великий екран у залі. — Давайте подивимося на це разом, пані підсудна. Ось ви підходите до столу. Дістаєте щось із сумочки. Нахиляєтеся над келихами, щоб прочитати картки. А ось тут… — вона натиснула на паузу, і зображення завмерло. — Ви тримаєте свою руку рівно над келихом із чітким написом «Лора». Це зовсім не ваше місце. Ваша картка стоїть за два метри звідти. Це місце вашої невістки.

У залі суду знову повисла та сама важка, мертва тиша, в якій було чути лише гудіння проектора.

— А тепер, пані Астахова, дивлячись на цей екран, я запитаю вас ще раз, і нагадаю про відповідальність за неправдиві свідчення. Ви справді просто переплутали келихи через хвилювання?

— Я не пам’ятаю точно кожної секунди! Усе відбувалося як у густому тумані! — зірвалася Кароліна, міцно стискаючи краї трибуни побілілими пальцями.

— Як же дивовижно зручно, що ваша пам’ять працює так вибірково і на вашу користь. Ви абсолютно не пам’ятаєте цей ключовий момент, зате чудово і в деталях «пам’ятаєте», як сестра давала вам ліки, що вона сама категорично заперечує.

— Я не брешу суду!

— Тоді поясніть присяжним ще одну річ: якщо ви дійсно приймали ліки від сильної тривожності, чому ви жодного разу не сказали про це лікарям швидкої допомоги? Ви не сказали про це ні парамедикам у кареті, ні лікарям-реаніматологам, які боролися за ваше життя! Чому ви мовчали про препарат, коли вас запитували про симптоми?

— Я була повністю дезорієнтована! Я втрачала свідомість!

— Ви просто публічно принизили себе перед сотнями найважливіших для вас людей! Ви власними руками зробили з собою те, що ретельно планували зробити з Лорою Зимовець! Єдина маленька різниця в тому, що Лора вчасно побачила, як ви підсипаєте їй хімію, і захистила себе. Ви випили власну отруту, Кароліно. Ви самі загнали себе в пастку. А тепер маєте неймовірне нахабність сидіти тут і зі сльозами на очах вдавати з себе святу жертву!

— Протестую! — мов ошпарений підскочив Хмельницький, мало не перекинувши свій стілець. — Прокурор відверто тисне на свідка і переходить на особисті образи!

— Протест задоволено, — голосно стукнула дерев’яним молотком суддя. — Пані прокурор, негайно змініть ваш тон і утримайтеся від оціночних суджень.