Те, що вона почула за дверима спальні, змусило її по-іншому поглянути на шлюб…
Віктор зблід і мовчки проковтнув цю гірку пігулку. Проте в його голові вже закрутилися підступні шестерінки: «От же хитра лисиця! Думає, що так легко обведе мене навколо пальця. Нічого-нічого, гроші ж вкладені в шлюбі. Після розлучення я через суд усе одно відгризу свою законну половину!».
Він навіть у найстрашніших снах не міг уявити масштабів її гри. Алла вже давно провернула свій геніальний хід: документи на розкішну нову квартиру на Подолі вона офіційно оформила на свою рідну матір. Усі деталі цього плану вони обговорили за філіжанкою міцної кави в старенькій маминій “хрущовці” на Оболоні.
— Мамо, вважай, що це мені хоч якась моральна компенсація за всі ті роки, що я змарнувала на цього зрадника, — весело сміялася тоді Алла, підписуючи папери.
Тим часом Віктор зі Світланою безтурботно проводили вечір у її крихітній орендованій квартирі на Дарниці. За вікном гуркотіли трамваї, а всередині панувала ілюзія сімейної ідилії. Раптом тишу розрізав різкий звук дверного дзвінка.
— Хто це ще може бути проти ночі? — невдоволено буркнула Світлана, неохоче підводячись із дивана. — Мабуть, знову хазяйка прийшла за оплатою, їй вічно щось не подобається. Сиди тут тихо, не висовуйся.
Віктор слухняно кивнув і гучніше ввімкнув телевізор, а жінка попрямувала до коридору. Вона рвучко відчинила двері й миттєво застигла, немов вросла в підлогу. На порозі, з ледь помітною, ввічливою посмішкою на обличчі, стояла Алла.
— Доброго вечора! Не впізнали? — її голос лунав м’яко, але з відчутним металевим відтінком. — Я Алла, законна дружина Віктора. Вже так давно хотіла з вами познайомитися особисто, та все ніяк не випадало слушної нагоди. А сьогодні от простежила за вами після роботи й вирішила зайти на вогник. Дозволите?
— Е-е… так, звісно, проходьте, — розгублено проковтнула слова Світлана, інстинктивно відступаючи вбік і пропускаючи несподівану гостю.
— Яка ж ви все-таки гостинна! — радісно, з удаваною щирістю вигукнула Алла, граціозно знімаючи свої шкіряні чоботи. — То куди мені йти?
— На кухню, — ледь чутно пробурмотіла господиня, досі не до кінця усвідомлюючи, що саме зараз відбувається в її домі.
Алла неквапливим, хазяйським кроком пройшла до тісної кухні, уважно роздивляючись скромний інтер’єр. На стінах висіли акуратно вишиті рушники, а на вузькому підвіконні красувалася невеличка керамічна вазочка з сухоцвітом. Було очевидно, що дівчина всіма силами намагалася вдихнути хоч краплю домашнього затишку в цю чужу, зйомну халупу.
— А знаєте, гарно у вас тут, — спокійно зауважила Алла, по-господарськи сідаючи за маленький кухонний стіл. — Хоч житло й тимчасове, але одразу відчувається, що в нього вклали душу.
— Дякую, — сухо і насторожено відповіла Світлана, опускаючись на стілець навпроти. Її перелякані очі гарячково бігали від обличчя Алли до дверей кімнати, ніби шукаючи там порятунку. — То, може, мені Віктора покликати?
— Та ні, що ви, він мені абсолютно не потрібен, — Алла легко відмахнулася рукою, і в її голосі забриніла відверта іронія. — Я ж сюди виключно до вас прийшла, Світлано. Він тепер повністю ваш, забирайте на здоров’я.
— Як це… мій? — коханка здивовано кліпнула густими віями, остаточно втративши нитку розмови. — Ви що, ось так просто від нього відмовляєтесь?
— Аякже, — ствердно кивнула Алла. — Він нарешті знайшов своє справжнє щастя, і я за нього щиро рада. Погодьтеся, у сорок років залишитися без власного кутка і піти до іншої — це ж можливо тільки з великої, неземної любові, чи не так?
