Те, що вона почула за дверима спальні, змусило її по-іншому поглянути на шлюб…

Алла міцно стиснула щелепи. «Продаємо квартиру? Оце справді щось новеньке!» — промайнуло в голові. Обурення змішалося з неймовірною ясністю думок. У її мозку вже почав вимальовуватися власний, ідеальний план помсти. «Тікай звідси. Швидко і тихо», — скомандував інстинкт. Вона безшумно позадкувала до вхідних дверей, підхопила важкі пакети з городиною і, мов примара, вислизнула на сходову клітку.

Піднявшись на один поверх вище, жінка сховалася в тіні спільного балкона. Буквально за десять хвилин внизу клацнули двері під’їзду, і Віктор разом зі своєю Світланою вийшли на вулицю, навіть не підозрюючи, що кожне їхнє слово було почуте. Алла з полегшенням видихнула в холодне повітря: «Ну що ж, любий, хочеш грати — пограємо. Але тепер за моїми правилами».

Тієї ночі Віктор переступив поріг квартири близько першої. Він недбало кинув ключі на тумбочку в передпокої, намагаючись виглядати максимально природно. Алла сиділа на кухні, освітлена лише тьмяним світлом бра. Вона незворушно пила свій улюблений трав’яний чай, гортаючи стрічку новин у смартфоні.

— Затримався на роботі, звіт здавали, — буркнув чоловік, старанно ховаючи очі.

— Та нічого страшного, буває, — її тон був настільки рівним і спокійним, що Віктор навіть трохи розслабився. Вона повільно відставила чашку й подивилася на нього. — До речі, мені сьогодні запропонували просто шикарну квартиру на Подолі. Розкішний варіант. Тільки нам грошей трохи бракує на доплату. Було б дуже добре, якби ти десь позичив потрібну суму.

Віктор миттєво скривився, наче йому до рота поклали шматок перестиглого лимона:

— У кого я позичу такі гроші? Ти ж знаєш, усі мої знайомі ледь кінці з кінцями зводять!

— Ну, тоді залишаємося жити тут, — Алла байдуже знизала плечима. — Через тиждень наші діти повернуться від бабусі з Полтави, будемо й далі тіснитися втрьох у цій бетонній коробці. Хіба в тебе немає якихось дешевших чи простіших варіантів?

Вона витримала паузу, дозволивши йому обміркувати ситуацію, а потім різко змінила тон. Її голос задзвенів металом:

— А я хочу саме ту квартиру на Подолі! — несподівано гаркнула Алла.

Одночасно з цими словами вона блискавичним рухом підхопила з ноги свій важкий домашній капець із густою вишивкою. Віктор не встиг навіть кліпнути оком, як підошва з глухим звуком врізалася йому просто під праве око. Удар був настільки несподіваним і точним, що шкіра миттєво почала наливатися багрянцем, обіцяючи на ранок синець розміром із добрячу сливу.

— Або ти шукаєш гроші, або сидиш тут усе життя, як сіра миша в норі! Вирішуй нарешті, ти мужик у цьому домі чи хто?! — розіграла вона сцену грандіозної істерики.

Віктор стояв посеред кухні абсолютно отетерілий, інстинктивно притискаючи долоню до палаючої щоки. Такої Алли — лютої, некерованої, з диким блиском в очах — він за всі роки шлюбу ще не бачив. Прикладаючи до щоки холодну металеву ложку, яку знайшов на столі, він гарячково міркував: «Де ж, чорт забирай, узяти ці гроші?». І тут його мозок просвітліла рятівна думка. Світлана! Вона ж сама сьогодні хвалилася, що роками відкладає кругленьку суму на власну нерухомість. Може, вдасться її розжалобити й вмовити?

Наступний день перетворився для нього на суцільне приниження. Він ледь не повзав перед коханкою на колінах, благаючи позичити сорок тисяч гривень. Години солодких умовлянь, клятв у вічному коханні, клятвених обіцянок золотих гір та щасливого спільного майбутнього у просторій квартирі врешті-решт зламали її опір. Світлана віддала йому свої заощадження.

— Я зібрав гроші! Усі до копійки! — з порога радісно, мов переможець олімпіади, вигукнув Віктор, щойно повернувшись додому.

— От і чудово, — холоднокровно відгукнулася Алла, забираючи пачку купюр. — Але не кричи так, ми ж з тобою не на привозі.

Чоловік просто світився від власної значущості. Він гордо походжав кімнатою, розповідаючи дружині неймовірні байки про те, яких надлюдських зусиль йому коштувало «викрутитися» з фінансової скрути.

— Ти навіть уявити собі не можеш, через яке пекло мені довелося пройти, щоб дістати для нас цю суму! — пафосно хвалився він, обережно торкаючись пальцями вже посинілої щоки.

— О, повір, я чудово це уявляю, — з ледь помітною, іронічною усмішкою кивнула Алла. — Завтра зранку підемо до нотаріуса укладати угоду.

— Стривай, а я тобі там хіба не потрібен буду? Документи підписати, те-се… — Віктор раптом зупинився й підозріло примружив неушкоджене око.

— А нащо ти там здався? — жінка подивилася на нього спокійно, як на порожнє місце. — Я продаю свою власну квартиру, яку придбала ще до нашого з тобою шлюбу. Відповідно, і нову оформлюю виключно на себе. Твій підпис там ні до чого.