Він поїхав, залишивши матір саму — але згадав про одну річ і повернувся…

Тарас закінчив навчання трохи раніше і, не гаючи часу, влаштувався інженером на великий машинобудівний завод у Дарниці. Він був одержимий ідеєю забезпечити свою молоду сім’ю всім найкращим, тому брав на себе важкі додаткові зміни. Часто повертався додому затемна, пропахлий металом і мастилом.

— Тарасику, не женися ти так за тими грішми. У нас же все є: дах над головою, їжа, любов, — з ніжністю просила Ольга, гладячи його по втомленому обличчю.

Але він лише м’яко перехоплював її руку і цілував пальці:

— Я просто хочу, щоб у нас було ще краще життя. Ти на це заслуговуєш.

Ольга якраз писала дипломну роботу на останньому курсі, коли дізналася, що під серцем носить нове життя. Ця звістка стала найщасливішою миттю в їхньому домі — вона так давно мріяла стати мамою. Тарас літав на крилах від радості.

— От побачиш, буде хлопець! Справжній козак. Назвемо Остапом, — жартував він вечорами, обережно погладжуючи її ледь округлий живіт.

Тим часом батьки Тараса вирішили зробити молодим величезний подарунок. Вони зібрали речі і перебралися до свого старенького, але міцного будинку в селі під Броварами.

— Ми вже люди пенсійного віку, міський галас нас втомлює. А в селі повітря чисте, сад, город, спокійніше нам там буде, — пояснив Микола Петрович, передаючи ключі від троєщинської квартири синові.

Ольга з Тарасом залишилися повноправними господарями. Дівчина з головою поринула в підготовку до материнства: купувала крихітні сорочечки, уявляла, як співатиме над колискою тихі українські пісні, доки чоловік зароблятиме на їхнє щасливе майбутнє.

Проте реальність поступово почала вносити свої корективи. Ольга стала помічати, що Тарас усе рідше буває вдома. Його графік на заводі ставав нестерпним. Він приходив пізно ввечері, виснажений до краю, мовчки вечеряв і провалювався в сон, а вдосвіта знову біг на прохідну Дарниці.

— Ти ж згориш на тій роботі, відпочинь хоч на вихідних, — благала вона, але він лише нервово відмахувався:

— Без роботи ми не витягнемо, Олю. Треба готуватися до народження сина.

У великій квартирі посеред галасливого міста Ольга вперше відчула гострий укол самотності. Її студентські друзі розлетілися хто куди. Тісні зв’язки розірвалися: у кожного тепер були свої дорослі турботи. Зрідка їй вдавалося вирватися на каву з Оксаною чи Наталкою, але ці зустрічі вже не приносили колишньої радості і часто завершувалися важкими поглядами.

— Тобі так пощастило з Тарасом, живеш на всьому готовому, — з ноткою заздрості тягнула Оксана, яка досі перебивалася випадковими романами і не вийшла заміж. Наталка ж узагалі встигла розлучитися, бо її обранець виявився хронічним ледарем. Ольга слухала їхні скарги, подумки погоджувалася, що її чоловік — найкращий у світі, але густа, в’язка самотність у чотирьох стінах від того нікуди не зникала.

Коли на світ з’явився крихітний Остап, хмари над їхнім домом тимчасово розвіялися. Тарас узяв довгоочікувану відпустку, і три неймовірні тижні вони жили так, як мріялося — як одна повноцінна, нерозлучна сім’я. Ольга могла годинами спостерігати, як її сильний чоловік незграбно, але з безмежною ніжністю бавить немовля.

— Він викапаний ти, дивись! — дзвінко сміялася вона, коли маленький Остап до побіління кісточок хапався за Тарасів вказівний палець.

То були дні абсолютного, кристально чистого щастя. Але три тижні промайнули, як один подих. Відпустка закінчилася, і Тарас знову з головою поринув у заводські будні, залишивши Ольгу сам на сам із пелюшками, безсонними ночами і дитячим плачем. Вона обожнювала своє материнство, віддавала синові всю себе, та їй катастрофічно бракувало чоловічого плеча поруч.

Остап ріс хлопчиком напрочуд жвавим, голосним і енергійним. Молоді батьки, не маючи досвіду, сліпо балували свого первістка, дозволяючи йому абсолютно все.

— Та не свари його, він же ще зовсім маленький, нехай дитина тішиться життям, — постійно ставав на захист сина Тарас, коли Остап навмисне розкидав по всій кімнаті іграшки чи бив посуд.

Але ця безмежна поблажливість швидко дала свої гіркі плоди. У дитячому садку почалися серйозні проблеми: вихователі щотижня скаржилися на агресію, істерики та повну непокору хлопчика. Ольга, ховаючи очі від сорому, змушена була вислуховувати нотації чужих людей. Удома це перетворювалося на скандали.

— Це ти його так розбалувала своїм сюсюканням! Вчителька називається! — зривався на крик втомлений після зміни Тарас.

— А ти хіба ні?! Ти ж йому слова впоперек ніколи не скажеш! — з образою огризалася вона.