Він поїхав, залишивши матір саму — але згадав про одну річ і повернувся…
Цей вечір пролетів, як одна коротка мить. Вони їли той гарячий борщ, сміялися до болю в животі, а потім слухали вінілові платівки. Зі старого програвача лунали перші хіти Воплів Відоплясова, кімнату заливало тьмяне, м’яке світло торшера, і атмосфера ставала дедалі інтимнішою. Далі все сталося якось само собою, природно і ніжно. Ольга й сама не збагнула, у який саме момент опинилася в його міцних обіймах. Це було щось абсолютно нове, до трему хвилююче і трохи лячне для дівчини, яка все життя прожила за суворими правилами.
Пізно вночі, коли місто вже спало, вона повернулася до своєї кімнати на Подолі. Її переповнював складний коктейль емоцій: пекучий сором боровся з шаленою, всеосяжною радістю.
— Дівчата… я, здається, наробила великих дурниць, — видихнула вона, ледве переступивши поріг і притулившись спиною до дверей.
— Що?! Ану сідай і розповідай усе в деталях! — Оксана миттю підскочила з ліжка, наче й не спала.
Ольга, червоніючи до самих кінчиків вух, переказала події вечора.
— Ого, оце так наша тихоня дає! — захоплено засміялася Юля.
— Головне тепер, щоб він тебе після цього не кинув, бо знаємо ми таких, — додала Наталка, і в її голосі прозвучала невластива їй серйозна нотка.
— Ти що, він зовсім не такий! — палко заперечила Ольга, хоча десь на самому дні душі ворухнувся крихітний, холодний черв’ячок сумніву. У рідному Пирятинському районі за таку поведінку її б нещадно засудили всі сусіди, але тут, у великому місті, дихалося інакше.
Наступного дня всі її страхи розвіялися як дим. Тарас, як завжди, чекав на неї біля центрального входу до університету.
— Олю, давай будемо парою. Справжньою, офіційною, — твердо сказав він, ніжно взявши її за руку.
Ольга заклякла, не вірячи власним вухам.
— Ти… ти серйозно зараз? — перепитала вона, відчуваючи, як зрадницьки тремтить голос.
— Абсолютно серйозно. І щоб ти не сумнівалася — сьогодні ж підемо до моїх батьків знайомитися, вони вже повернулися, — тепло усміхнувся хлопець.
Вона ледь не втратила дар мови. Знайомство з батьками? Це був не просто крок, це був стрибок у абсолютно нове, доросле життя.
Зовсім скоро вони взяли квитки на автобус і поїхали на Полтавщину, щоб Тарас міг познайомитися з її родиною. Сільська хата зустріла столичного гостя запахом свіжого хліба. Батьки прийняли хлопця напрочуд тепло, щедро накрили стіл, хоча мама весь вечір приглядалася до нього з прихованою материнською підозрою.
— Гарний хлопець, ставний, вихований… Але ж, доню, ти ще вчишся, куди поспішати? — стурбовано шепнула вона Ользі на кухні.
Та серце дівчини вже зробило свій вибір. Вона точно знала, що Тарас — це її доля.
На третьому курсі навчання сталася подія, про яку вона мріяла. Під час романтичної прогулянки осіннім парком Шевченка, Тарас раптом зупинився, опустився на одне коліно прямо на золоте листя і простягнув їй каблучку. Ольга, не роздумуючи ні секунди, крізь сльози щастя прошепотіла своє так. Їхнє весілля не було гучним чи розкішним, але воно дихало щирістю.
Був і традиційний пишний коровай, і розшитий червоними та чорними нитками рушник, над яким мама Ольги не спала цілі ночі, вкладаючи в кожен стібок молитву за щастя доньки. Подруги з гуртожитку, стоячи в гарних сукнях, лише заздрісно зітхали, дивлячись на те, як світиться від кохання молода наречена.
Після розпису почався новий розділ. Ольга спакувала свої нехитрі студентські пожитки і переїхала до квартири Тарасових батьків, що знаходилася серед бетонних багатоповерхівок Троєщини. Вона страшенно переживала, що буде зайвою в чужому домі, але батьки чоловіка виявилися золотими людьми. Свекруха, Галина Іванівна, постійно метушилася на кухні, пригощаючи невістку гарячими домашніми пиріжками з вишнями, а свекор, Микола Петрович, обожнював вечорами заварювати міцний чай і травити безкінечні історії про свою бурхливу молодість.
— Ти ж тепер наша донька, дитино, — часто повторювала Галина Іванівна, по-материнськи пригортаючи Ольгу до себе. Дівчина почувалася справжньою принцесою, яку прийняли в нове королівство. Радість від ролі законної дружини переповнювала її до країв.
