Сирота з відчаєм слухала заповіт, чуючи сміх чоловіка й коханки! І врешті-решт дізнається, що від свекрухи їй дістався лише якийсь незрозумілий лист…

Остап лишився абсолютно сам посеред гулкого судового коридору. Тиша тиснула на скроні, а всередині розросталося липке відчуття того, як усе його колишнє, сите життя безповоротно валиться з рук. Єдиним логічним виходом із цієї фінансової прірви залишався продаж сімейної майстерні. Його бізнес, позбавлений материнської опіки та фінансових вливань, давно й безнадійно занепав. Проте останнім часом до нього доходили наполегливі чутки, що десь у сусідньому Хмельницькому з’явилася дуже схожа майстерня, яка стрімко набирає обертів і забирає найкращих клієнтів.

«Треба терміново поїхати туди й запропонувати їм купити моє обладнання та клієнтську базу, щоб хоч якось позбутися цих конкурентів та розплатитися з боргами», — гарячково вирішив він, хапаючись за цю ідею, як за останню соломинку.

Наступні два тижні пішли на те, щоб через знайомих знайти потрібні контакти та зрештою домовитися про офіційну ділову зустріч.

У просторому дворі майстерні в Хмельницькому пахло свіжою деревиною та фарбою. Остап одразу помітив, що навколо кипить масштабна робота — підприємство явно розширювалося, зводячи нові, світлі робочі цехи. Біля входу його привітно зустріла молода дівчина-адміністратор із планшетом у руках.

— Проходьте, будь ласка, вас уже чекають у кабінеті керівництва, — усміхнулася вона, вказуючи на масивні двері наприкінці довгого коридору.

Поки Остап ішов туди, він подумки прокручував майбутню розмову. Йому ще раніше сказали по телефону, що директоркою цього успішного бізнесу є доволі молода дівчина. Звична нахабна самовпевненість знову взяла гору, і він навіть самовдоволено уявив, як легко міг би закрутити з нею короткий роман, щоб вибити для себе набагато вигідніші умови угоди. Але щойно він штовхнув двері та переступив поріг просторого кабінету, його кроки різко обірвалися.

Він завмер, наче вкопаний, а його обличчя миттєво спотворила жалюгідна гримаса абсолютного шоку. За великим дубовим столом, уважно переглядаючи якісь папери, сиділа Валя.

— Чого завмер на порозі? Проходь, сідай і не гай мого робочого часу, — промовила вона з такою крижаною, непохитною впевненістю, що Остапа кинуло в холодний піт.

— Ти?! — тільки й зміг хрипко видихнути він, інстинктивно хапаючись за спинку стільця.

Валя повільно відклала кулькову ручку, підняла на нього спокійний, ясний погляд і ледь помітно всміхнулася куточками губ.

— А що таке? Тобі настільки дивно бачити мене саме тут?

— Ти… ти просто не можеш бути… — невиразно пробурмотів колишній чоловік, марно намагаючись зібрати розгублені думки до купи.

— Остапе, послухай мене уважно. Якщо ти приїхав із конкретною діловою пропозицією, то сідай і викладай суть, — її голос лунав рівно, по-діловому і без жодної зайвої емоції. — Якщо ж ні — вибач, але в мене сьогодні ще повно роботи, і на пусті балачки я не маю ані хвилини.

Остап на ватних ногах опустився на стілець. Тільки зараз він боковим зором помітив Андрія. Той розслаблено сидів у глибокому шкіряному кріслі в кутку кабінету, повільно попиваючи гарячу каву з керамічного горнятка і не зводячи з гостя важкого, пронизливого погляду.

Остапа ніби крижаною водою облили. У його голові нарешті склався весь пазл. Він чітко зрозумів: тут йому вже абсолютно нічого не світить. Ця нова, сильна і незалежна Валя прекрасно знає про всі його борги, про цілковитий крах його майстерні та про його жалюгідне фінансове становище. Він приїхав сюди не як господар ситуації, а як звичайний прохач.

— Та пішли ви всі під три чорти! — несподівано голосно гримнув він.

Остап підірвався з місця, наче ошпарений, вискочив із кабінету й так сильно грюкнув дверима, що глухо затрусилися шибки у вікнах.

Валя лише трохи здивовано глянула на зачинені двері, похитавши головою. Вона очікувала чогось подібного. Андрій неквапливо відставив своє горнятко на широке підвіконня, підійшов до неї і м’яко поклав великі, теплі долоні на її плечі.

— Навіть не хвилюйся про це. Я сам завтра з’їжджу до Вінниці і поговорю з ним предметно, як чоловік із чоловіком, — його глибокий голос діяв на неї надзвичайно заспокійливо. — Ми обов’язково домовимося на наших умовах, бо в нього зараз абсолютно безвихідна ситуація. І знаєш що? Ми ще й ту стару майстерню твоєї свекрухи у Вінниці повністю відродимо і зробимо нашою найкращою філією… якраз до нашого весілля.

Валя щиро, дуже світло всміхнулася, довірливо притулившись щокою до його міцної руки. У її душі нарешті панував довгоочікуваний, абсолютний спокій. Вона більше не мала жодних сумнівів: якщо цей чоловік щось їй пообіцяв, то так воно неодмінно і буде. Її справжнє, щасливе життя лише починалося.