Сирота з відчаєм слухала заповіт, чуючи сміх чоловіка й коханки! І врешті-решт дізнається, що від свекрухи їй дістався лише якийсь незрозумілий лист…
Остап ліниво підняв очі і завмер. Валя впевнено входила до просторої зали очікувань, і в ній змінилося абсолютно все. Від колишньої заляканої дівчини не залишилося й сліду.
Її новий, бездоганний вигляд миттєво приковував погляд. Стильна коротка стрижка, глибокий темно-русявий колір волосся, що підкреслював риси обличчя. Замість звичних, розтягнутих і безформних светрів, у яких він звик її бачити, на ній був ідеально скроєний, дорогий діловий костюм. Остап від несподіванки ледь не випустив смартфон із рук. Його очі округлилися від нерозуміння та шоку. Якби він випадково перетнувся з нею десь на галасливій вулиці, то, мабуть, просто не впізнав би. Але точно зупинився б, задивлений їй услід.
«Як вона взагалі змогла це провернути? Звідки гроші?» — лихоманково крутилося в його голові.
Але найгіршим для Остапа було те, що Валя прийшла не сама. Поруч із нею впевнено крокував Петро Григорович, який своїм виглядом і манерою триматися одразу дав зрозуміти, що він тут для захисту її інтересів.
«Ого, ще й адвоката собі якогось солідного найняла», — з тривогою промайнуло в голові Остапа.
А трохи позаду йшов Андрій — той самий таксист із Хмельницького, чиї широкі плечі та спокійний, важкий погляд не віщували нічого доброго для кривдників Валі. Його присутність насторожила Остапа найбільше.
«Та невже вона вже встигла собі когось знайти? Ні, не може бути, вона ж не така, вона тиха…» — нервово запевняв він сам себе, відчуваючи, як потіють долоні.
Софія єхидно нахилилася до його вуха:
— Бачу, твоя сіра мишка Валя зовсім не промах. Усього чотири місяці минуло, а вона вже з новим кавалером і при повному параді?
— Та цить ти, замовкни! — люто огризнувся Остап, не маючи сил стримати роздратування.
Софія миттєво образилася, презирливо пирснула й відвернулася до вікна, а Остап із жахом усвідомив, що тепер, окрім усіх цих судових проблем, йому ще доведеться витрачати час на те, щоб випрошувати в неї прощення.
Засідання розпочалося чітко за розкладом. Петро Григорович, діючи професійно й холоднокровно, передав судді товсту папку з документами. Суддя — чоловік у літах із суворим обличчям — уважно переглянув кожну банківську виписку, кожну квитанцію про сплату кредиту. Він повільно кивнув своїм думкам, зачитав рішення і гучно стукнув дерев’яним молотком.
Усе це засідання Остап просидів, наче в густому тумані. Слова судді долітали до нього як крізь товщу води, і він просто відмовлявся вірити в те, що ця катастрофа відбувається саме з ним.
— Ви що, знущаєтесь усі з мене?! Це моя квартира! Моя! Я її нікому не віддам, чуєте?! — несамовито заволав він, зірвавшись із місця.
Очі Остапа налилися кров’ю, і він рвучко кинувся в бік Валі, стискаючи кулаки. Але він не встиг зробити й двох кроків. Андрій, мов стиснута пружина, миттю опинився між ними, жорстко заблокувавши прохід своїм тілом. А вже за секунду на Остапа навалилися судові пристави, міцно заламавши йому руки за спину.
Суд було офіційно завершено.
Остап важко дихав, стоячи в коридорі, й повільно усвідомлював масштаби своєї поразки: він повністю лишився без житла. Валя не просто виграла справу і забрала квартиру — вона одразу ж офіційно заявила про її продаж, щоб не мати з колишнім чоловіком жодних спільних справ і остаточно обрубати всі кінці.
— Ну і що нам тепер робити? Де ми будемо жити? — істерично запитала Софія, стоячи поруч і нервово смикаючи ремінець своєї сумки. — Я, мабуть, зберу речі й до мами повернуся. Принаймні доти, поки ти свої фінансові проблеми не розгрібеш.
— До мами?! — Остап не вірив своїм вухам. — А я думав, що ми сім’я і разом усе це вирішимо!
— Твої проблеми — це тільки твої проблеми, Остапе. Мені і своїх клопотів у житті з головою вистачає, — холодно відрізала Софія, розвернулася на високих підборах і, лунко цокаючи, швидко пішла геть по довгому коридору, навіть не озирнувшись.
