Сирота з відчаєм слухала заповіт, чуючи сміх чоловіка й коханки! І врешті-решт дізнається, що від свекрухи їй дістався лише якийсь незрозумілий лист…

Валя мимоволі здригнулася, ніби від удару. Остап же відкинувся на спинку стільця й голосно, знущально зареготав.

— Ну що, Валю, як там наш кредит поживає? Платитимеш, як миленька, бо нам із Софією є куди гривні дівати. Хоча… що це я взагалі питаю, договір же повністю на тобі висить! — кинув він із кривою усмішкою.

Софія підхопила його сміх, дивлячись на Валю з неприхованою зверхністю. Літній нотаріус, чоловік із глибокими, сумними очима, що бачили за свою практику чимало людської підлості, важко зітхнув і перевів погляд на молоду жінку.

— А це… особистий лист від вашої свекрухи, — тихо, майже пошепки сказав він, простягаючи Валі запечатаний конверт.

Софія знову пирснула в долоню, а Остап невдоволено загарчав, змінюючи тон на агресивний.

— О, ну починається! Зараз Валя читатиме ці соплі й гірко ридатиме на публіку! Ви ж із моєю мамою були просто ідеальна парочка, дві мучениці! Щоб до вечора забрала всі свої манатки з квартири, чула?

Валя повільно підняла на нього очі. Вона з усіх сил стиснула щелепи, намагаючись приховати внутрішнє тремтіння, і подивилася прямо в обличчя своєму кривднику.

— Я вже все забрала. Живи спокійно, — її голос пролунав на диво рівно й холодно.

Остап миттєво перестав сміятися. Його погляд звузився, став колючим і підозрілим.

— Щось ти надто борза стала останнім часом, — крізь зуби процідив він, нахиляючись уперед.

Нотаріус не витримав цієї напруги і рішуче підвівся з-за масивного дубового столу.

— Остапе, я попрошу вас негайно покинути мій кабінет. Процедуру завершено.

— Та йдемо вже, Софіє, тут усе одно більше нема що ловити, — невдоволено фиркнув чоловік, піднімаючись.

Вони гучно вийшли, грюкнувши дверима, а Валя ще на кілька хвилин затрималася в тиші кабінету. Вона міцно стискала білий конверт у руці, відчуваючи, як цей тонкий папір стає для неї єдиним рятівним кругом, що дарує крихітну надію.

Вийшовши в тьмяно освітлений коридор контори, Валя важко опустилася на скрипучу дерев’яну табуретку. Серце калатало так сильно, що відлунювало у скронях, а пальці не слухалися, коли вона обережно розривала край конверта. Знайомий, акуратний і дещо візерунчастий почерк Олени Василівни постав перед очима.

«Донечко моя, не бійся нічого, — писала свекруха. — Я подбала про тебе й про мого маленького онука. Остап за жодних обставин не мав нічого запідозрити, тож усе це робилося в абсолютній таємниці. Тепер читай дуже уважно. У нотаріуса, окрім цього листа, забери великий пакет із документами. Там лежать усі банківські квитанції та докази того, що саме ти зі своїх коштів сплатила весь залишок кредиту за ту квартиру.»

Валя затамувала подих, перечитуючи ці рядки.

«Під час офіційного розлучення одразу подай ці папери судді. Закон буде на твоєму боці, і за документами квартира повністю перейде до тебе. Нотаріус усе знає про наш план, він допоможе тобі грамотно все оформити. Але в суді обов’язково наголоси, що продаси ту квартиру одразу після рішення — залишатися вам там жити категорично не можна, Остап не дасть спокою.»

Гарячі сльози вдячності навернулися на очі, розмиваючи чорнильні літери, але Валя кліпнула й продовжила читати.

«У моєму рідному Хмельницькому досі живе мій дуже давній і вірний друг. Це моя перша, справжня любов. Ми крізь роки підтримували зв’язок, і він часто допомагав мені в скрутні часи. Одразу після розлучення бери малого і їдь туди, знайди його за адресою, яку я залишила. Він покаже тобі затишну квартиру, яку я завчасно для тебе підготувала та викупила. А ще — він передасть тобі ключі від невеличкої майстерні вишиванок, точнісінько такої, як наша у Вінниці. Вона вже обладнана і навіть потроху працює. Тепер тільки від твоєї працелюбності залежить, як піде ця справа.»

Жінка перегорнула аркуш паперу.

«У тому ж пакеті від нотаріуса лежать гроші. Я підрахувала, що вам із онуком цього вистачить на рік-два спокійного життя. Більше я, на жаль, не змогла непомітно вивести з бізнесу, щоб Остап не здійняв галас. І ще одне, Валю… Якщо колись твоє серце відтане і ти захочеш знову вийти заміж, благаю, обирай добру, надійну людину. Я всім серцем вірю, що у тебе все вийде.»

Останній абзац був написаний трохи нерівно, ніби рука старшої жінки тремтіла.

«А щодо Остапа… Він — точна копія свого покійного батька, і ці гени вже нічим не змінити. Але я точно знаю одне: ти — сильна жінка, ти з усім впораєшся. Їдь звідси, Валю, просто їдь. Коли ти міцно станеш на ноги і здобудеш незалежність, такі ниці люди, як мій син, вже ніколи не зможуть тобі зашкодити. Він, як і його батько, має сміливість чіпати лише тих, хто слабший за нього.»

Валя глибоко вдихнула повітря, наповнюючи легені, і рішуче витерла вологі щоки тильним боком долоні. Вона склала лист, сховала його до сумки й розвернулася назад до дубових дверей. Коли вона знову переступила поріг кабінету, нотаріус підняв на неї очі і ледь помітно, тепло усміхнувся.

— Ви ніби оживаєте на очах, Валентино. Хай так воно і буде надалі! — промовив він, простягаючи їй важкий, запечатаний жовтий конверт із документами.