За годину до початку свого весілля наречена прочитала СМС у його телефоні – і тут же застигла, наче вкопана … Але в РАЦСі на запитання відповіла таким чином, що всі аж розплакалися!

Він повернувся до Києва лише за два дні до їхнього вінчання. Назар виглядав страшенно виснаженим, під очима залягли глибокі тіні, але він силкувався бути веселим і весь час жартував. З дороги він одразу пішов у ванну, пустивши тугий струмінь гарячої води. Поки він приймав душ, Марта, сповнена ніжності й турботи, вирішила допомогти й розібрати його дорожню валізу. Вона розстебнула блискавку, почала діставати зім’яті футболки, аж раптом її руки застигли в повітрі. Серце пропустило болісний удар і, здавалося, на мить зупинилося зовсім.

Між акуратно складених чоловічих сорочок Назара лежала жіноча блузка. Абсолютно чужа жіноча блузка.

Марта так і завмерла посеред просторої кімнати, ніби її раптом паралізувало. У зблідлих руках вона міцно, до побіління кісточок, стискала ту злощасну блузку. Тканина була невагомою, майже прозорою, прикрашеною дрібним, неймовірно ніжним квітковим візерунком. У голові миттєво здійнявся оглушливий гул, наче цілий розлючений рій диких бджіл несподівано оселився просто під її черепом, витісняючи всі раціональні думки.

Вона механічно перебирала тонкими пальцями м’яку тканину, марно намагаючись знайти хоч якесь логічне пояснення тому, як це могло статися. Її мозок гарячково перебирав варіанти. Це точно не її річ — вона терпіти не могла такі фасони. Це не мамина кофтинка з минулого, і навіть не Оленина, адже подруга віддавала перевагу більш практичному та спортивному одягу. Чия ж тоді?

Раптом важкі двері ванної кімнати з глухим звуком відчинилися, випустивши у спальню хмару теплої пари. Назар вийшов звідти, енергійно витираючи пухнастим рушником своє мокре, темне волосся. Побачивши Марту, яка нерухомо стояла посеред кімнати з чужою річчю в руках, він на якусь невловиму частку секунди здивувався. Його брови ледь здригнулися, але вже за мить обличчя розпливлося в звичній, самовпевненій усмішці.

— Що, ревнуєш мою персону? А знаєш, це навіть добре, мені приємно, — кинув він недбало, з тією легкістю, ніби вони просто обговорювали прогноз погоди на завтра. — Та не бери в голову, люба. То, мабуть, річ моєї сестри. Розумієш, у Чернівцях довелося пакуватися страшенно нашвидкуруч, закидав речі до валізи як попало. Видно, випадково прихопив разом зі своїми сорочками. Тож не видумуй собі зайвого.

Він спокійно підійшов ближче, побіжно чмокнув її в холодну щоку і, не чекаючи жодної відповіді, попрямував до розстеленого ліжка. Назар щось тихо бурмотів собі під ніс про те, як його вимотала ця довга дорога і як сильно гудуть ноги. А Марта так і залишилася стояти на тому ж місці, судомно стискаючи в руках чужу квіткову блузку.

Сестра? Звісно, у Назара дійсно була молодша сестра, він колись згадував про неї в розмовах. Але чомусь зараз його поспішне пояснення прозвучало настільки фальшиво, ніби жалюгідне виправдання школяра-двієчника перед суворою вчителькою за невивчений урок. Сон тієї ночі так і не прийшов до Марти. Вона лежала з розплющеними очима в темряві, слухаючи рівне дихання Назара поруч. Тривожні думки безжально ганяли по колу, стикаючись одна з одною, мов ті старі, гучні трамваї на Подолі в годину пік, що скреготали за її вікном.

Наступного дня, ледве дочекавшись, поки Назар піде в душ, вона схопила телефон і вискочила на відкритий балкон. Ранкове повітря було прохолодним, але Марта цього навіть не відчувала. Вона тремтячими пальцями набрала номер Олени, ледве тамуючи паніку в голосі.

— Оленко, прошу тебе, приділи мені хоча б п’ять хвилин. Благаю, це дуже важливо, — гарячково шепотіла Марта в трубку, постійно озираючись на скляні двері, щоб Назар, бува, не почув її слів.

— Господи, що вже сталося? Ти вся на нервах, голос тремтить, — миттєво занепокоїлася подруга на тому кінці дроту.

— Я вчора розбирала його дорожню сумку… І знайшла чужу жіночу блузку в його речах, — на одному диханні видихнула Марта, ніби скидаючи величезний, важкий камінь із власної душі.

— І що він тобі на це сказав? — голос Олени прозвучав якось надто рівно, без очікуваного подиву.

— Сказав, що це річ його сестри. Що пакувався поспіхом і випадково захопив. Але, Олено, я не знаю, чи можу йому вірити. Усе моє єство кричить, що тут щось не так. Я відчуваю це.

Олена на мить замовкла. У слухавці повисла тягуча, неприємна тиша. А потім подруга заговорила твердим, безапеляційним тоном:

— Марто, припини негайно. Не накручуй себе на порожньому місці. Сказав, що сестри — значить, так воно і є. Навіщо йому тобі брехати? Ти взагалі розумієш, що ваше весілля вже післязавтра? Ти просто перехвилювалася перед церемонією, це звичайний мандраж нареченої. Лягай спати, відпочивай і викинь це дурне сміття з голови. Чуєш мене?

Та попри вмовляння подруги, отруйні сумніви вже пустили глибоке коріння і не відпускали. Увесь час, що залишався до знаменного дня, Марта знову й знову прокручувала той фатальний момент у своїй голові: тонка квіткова тканина, його занадто безтурботна усмішка, та штучна легкість, із якою він відмахнувся від її німого запитання.

Настав ранок весілля. У квартирі панувала метушня, пахло лаком для волосся та дорогими парфумами. Коли вони з Назаром уже збиралися виходити до РАЦСу, Марта раптом помітила його смартфон. Він лежав екраном догори на їхньому скляному кухонному столі. Назар ніколи не ставив на нього пароль, завжди гордо заявляючи, що в нього “від майбутньої дружини немає і не може бути жодних таємниць”.