За годину до початку свого весілля наречена прочитала СМС у його телефоні – і тут же застигла, наче вкопана … Але в РАЦСі на запитання відповіла таким чином, що всі аж розплакалися!

Одразу після шкільного випускного їхні життєві шляхи розійшлися. Доля завдала Марті страшного удару — вона раптово втратила обох батьків. Залишившись абсолютно самотньою у великому місті, дівчина вирішила сховатися від пекучого болю в навчанні. Вона чітко усвідомила просту істину: тепер її майбутнє залежить виключно від неї самої, чекати допомоги нізвідки. Марта стала справжньою фанаткою книг. Вона просиджувала ночі безперервно, вгризаючись у складні тексти підручників, зігріваючись лише міцною чорною кавою з улюбленої бабусиної чашки з відбитим краєчком.

Ця титанічна праця дала свої плоди — вона блискуче склала іспити й вступила до престижного київського університету на Хрещатику. Диплом цього закладу був золотим ключем, що відкривав двері до найповажніших кабінетів столиці. Викладачі відверто дивувалися її витримці та залізній дисципліні.

Олена ж мала зовсім інший старт. У школі вона ніколи не хапала зірок з неба, перебиваючись із трійок на четвірки. Про підтримку родини годі було й мріяти — її батьки ледве зводили кінці з кінцями, намагаючись прогодувати ще трьох молодших дітей. У тій квартирі завжди панував гамір і хронічний брак грошей.

Тому, ледве закінчивши дев’ятий клас, дівчина подала документи до звичайного кулінарного училища на Лук’янівці. Там її навчили правильно шинкувати капусту для борщу та смажити ідеальні котлети. Хоча глибоко в душі Олена завжди мріяла про щось значно масштабніше, ніж запахи шкільної їдальні.

Усі студентські вихідні вони традиційно проводили на Подолі, у Мартиній квартирі. Це була та сама двокімнатка, що дісталася їй у спадок від батьків. Скромна, з потертими шпалерами та старим рипучим диваном, але неймовірно затишна. У ній стояв масивний дерев’яний стіл, а повітря назавжди просочилося терпким запахом старих книг та пилу. Для Марти Олена стала справжньою родиною, сестрою, яка не відвернулася в найчорніші дні її життя.

На третьому курсі доля підкинула Марті унікальний шанс — поїздку на стажування до Польщі. Вона вчепилася в цю можливість мертвою хваткою. Працювала до виснаження, дивуючи місцевих кураторів своїм гострим розумом та невичерпною енергією. Її старання помітили, і незабаром дівчина отримала пропозицію позаштатної посади у впливовій компанії. Зарплата складала тисячу гривень — сума, від якої в бідної студентки тоді паморочилося в голові. Це були фантастичні гроші.

Олені ж у той час щастило менше. Вона сиділа без роботи. Її кулінарні вміння нікого особливо не цікавили, хіба що літні сусідки іноді просили спекти її фірмовий пиріг на великі свята. Але подруги міцно трималися одна за одну. Олена рятувала Марту від гнітючої тиші порожньої квартири, а Марта завжди ділилася своїми першими заробітками. Купуючи собі нову сукню чи черевики, вона обов’язково прихоплювала щось і для подруги: чи то м’який кашеміровий шарфик, чи модну кофтинку. Так вони й пливли за течією життя — разом сміялися до сліз і разом плакали над розбитими надіями.

Студентські роки промайнули так швидко, ніби швидкісний потяг промчав повз перон. Олена зрештою влаштувалася помічницею кухаря у велику заводську їдальню десь під Оболонню. Робота була важкою, зміни виснажливими, але це давало хоч якусь стабільну копійку. Марта ж залишилася працювати у своїй фірмі. Після отримання диплома її одразу перевели в штат, призначили високу ставку і виділили окремий кабінет у самому серці Києва. З її вікна відкривався розкішний вид на галасливий Майдан.

Проте навіть шалена зайнятість не змогла зруйнувати їхній зв’язок. Щовихідних вони знаходили час одна для одної — неспішно гуляли бруківкою Хрещатика або годинами пили запашний чай у подолянській квартирі Марти.

Кар’єра Марти стрімко злітала вгору. Вона не просто механічно виконувала свої обов’язки — вона жила своєю роботою, горіла кожним новим проєктом. За кілька років жорсткої економії та постійних премій дівчині вдалося накопичити достатньо коштів. Вона вдало обміняла батьківську двокімнатку на розкішну сучасну студію з панорамними вікнами, що виходили прямо на широкі води Дніпра. Життя здавалося ідеальним, якби не одна деталь — особисте життя обох дівчат нагадувало випалену пустелю. Роки невблаганно йшли вперед, і тридцятиліття вже маячило на горизонті.

— Послухай, ну ти ж щодня крутишся у великій успішній компанії. Ти завжди на видноті, ідеально виглядаєш. Невже серед усього того натовпу немає жодного гідного чоловіка? — часто допитувалася Олена, сьорбаючи каву під час чергових посиденьок.

— Та де там, — Марта важко й сумно зітхнула, опускаючи погляд на свої ідеально доглянуті руки. — Усі вони або до смерті мене бояться, або ж такі нудні, що щелепу зводить від позіхання. От хіба що Сашко… Знаєш, наш менеджер із продажів. Він інколи кидає на мене такі довгі, промовисті погляди, коли ми перетинаємося біля кавоварки.

Але він такий простий, без жодного вогника всередині. Абсолютно передбачуваний. Та й, якщо чесно, робота — це зовсім не те місце, де варто крутити романи. У мене стільки завдань і дедлайнів, що часом очима кліпати ніколи, не те що будувати оченята колегам.

Марта чудово знала, що позаочі весь офіс називає її “Залізною пані”. У цій великій компанії, де вона виборювала своє місце під сонцем, чоловіків вистачало. Проте начальники суміжних відділів завжди тримали шанобливу дистанцію, поважаючи її непохитні принципи та гострий розум, а підлеглі просто тремтіли. Вони запобігали перед нею, опускали очі й боялися сказати зайве слово, аби лишень не залишитись без бажаної квартальної премії у п’ять тисяч гривень.