Вона пожертвувала всім заради бідного юнака на візку, не підозрюючи, ким він є насправді
Її зарплата була більш ніж скромною — грошей ледь вистачало на оплату крихітної орендованої кімнатки десь на Лівому березі, — але вона завжди знаходила можливість принести йому якусь дрібничку для радості. Денис кристально ясно бачив її абсолютну щирість, проте все ще не наважувався зізнатися у своїй жорстокій грі. Йому настільки подобалося купатися в її безкорисливій турботі, що він і незчувся, як закохався по-справжньому, до нестями.
Час ішов, і Юля дедалі сильніше прив’язувалася до свого нового друга. Її турбота була такою чистою та всеохопною, що Денис щодня почувався неймовірно винним за свій затяжний обман. Одного тихого вечора, коли вони вдвох сиділи в її тісній орендованій квартирці на Позняках, слухаючи шум дощу за вікном, дівчина раптом серйозно подивилася йому у вічі.
— Денисе, я хочу бути з тобою. Давай жити разом, — її великі очі віддано блищали, а голос був сповнений непохитної надії. — Я просто не можу спокійно спати, знаючи, що ти залишаєшся сам на сам із цим усім.
— Ти нічого не розумієш, — глухо відповів він, поспішно відводячи погляд до стіни. — Я інвалід, у мене за душею немає ані копійки. Ти ще така молода, гарна, ти захочеш іншого, повноцінного життя. Я буду для тебе вічним каменем на шиї.
— Навіть не смій так говорити! — Юля міцно схопила його за руку, а на її віях забриніли гарячі сльози. — Мені абсолютно байдуже, що в тебе немає грошей чи статусу. Я просто хочу бути поруч, допомагати тобі, і все.
Ці слова остаточно розтопили кригу його внутрішніх сумнівів. Денис нібито неохоче погодився, і невдовзі вони зняли скромну, стареньку двокімнатну квартиру на просторах Троєщини. Юля пурхала по їхньому новому дому, наче справжня господиня: виторгувала на місцевому базарі найдешевші, але затишні фіранки, щовечора варила густий наваристий борщ і дзвінко сміялася, коли він незграбно, але щиро хвалив її кулінарні таланти.
Денис почувався на сьомому небі від щастя, проте чорна таємниця невпинно гризла його душу зсередини. Аж ось одного вечора Юля сама вирішила відкрити йому свої найглибші рани.
— Слухай, мені треба дещо тобі розповісти, щоб між нами не було секретів, — важко почала вона, нервово перебираючи пальцями бахрому на скатертині. — У мене було дуже непросте минуле. Я кругла сирота, все дитинство росла в інтернаті під Києвом. Після закінчення школи страшенно хотіла вступити до коледжу, але не судилося — конкурс виявився просто шаленим, а зв’язків у мене не було.
Вона глибоко вдихнула, збираючись із думками, і продовжила свою гірку сповідь. Довелося їй іти працювати звичайною продавчинею в місцевий магазин. А там керівником був один негідник — чоловік одружений, з дітьми, але нахабно чіплявся до кожної співробітниці. Якось він затис її в підсобці й прямо пригрозив повісити на неї величезну фінансову недостачу, якщо вона йому не піддасться.
Юля не стерпіла такої підлості — відчайдушно захищаючи свою честь, вона вхопила важку скляну пляшку й ударила його. Той мерзотник написав заяву в поліцію, виставивши себе жертвою, і дівчину засудили до двох років позбавлення волі. На щастя, вона вийшла достроково — начальник колонії виявився людяним, розібрався в ситуації і навіть допоміг, написавши їй хорошу рекомендацію для працевлаштування в ту саму кав’ярню.
— От же ж мерзотник, — крізь зціплені зуби вирвалося в Дениса. — Щиро сподіваюся, що життя його за це жорстоко покарало.
Юнак слухав цю болючу сповідь, і в його грудях клекотіла люта злість на того покидька, який посмів так познущатися з беззахисної дівчини. Але водночас його накрила хвиля величезного полегшення: Юля була кришталево чесною з ним, вона не сховала навіть найстрашнішої правди. Її очі, переповнені слізьми та відгомоном старого сорому, кричали про її чистоту значно гучніше за будь-які слова.
— Ти не зламалася, ти змогла залишитися собою попри весь цей бруд, — неймовірно ніжно сказав він, обережно стискаючи її тремтячу долоню. — І це найголовніше в житті.
