«Ти вже оформила спадщину на бабусину квартиру? Чудово! – зраділа свекруха. – А тепер продавай і неси гроші, терміново треба!»

Олена повільно, наче в уповільненій зйомці, підвелася зі стільця. Її очі вмить наповнилися гарячими, пекучими слізьми, але голос не здригнувся.

— А я більше не хочу жити з тобою в такому сьогоденні, Тарасе. Я завтра ж подаю на розлучення. Я фізично не можу дихати там, де мене принципово не чують, і де світла пам’ять про мою найріднішу сім’ю для вас нічого не варта.

Тарас закляк. Його обличчя витягнулося від несподіванки, він інстинктивно простягнув руку, намагаючись її зупинити.

— Стривай-но, почекай… Давай сядемо і поговоримо спокійно. Ти ж просто дуже злишся зараз, так? Це емоції?

— Ні, Тарасе, — відрізала вона крижаним тоном. — Я розчарована. Безповоротно.

Вона рвучко схопила свою сумку зі спинки стільця і, не озираючись, швидко вийшла з кухні, залишивши його наодинці з тишею.

Наступного ж ранку Олена зібрала всю свою волю в кулак і офіційно подала документи на розлучення. З того моменту вона назавжди заблокувала номер Тараса й перестала відповідати на його нескінченні повідомлення. У її спустошеній душі вирував складний, болючий коктейль емоцій: гострий, майже фізичний жаль до чоловіка, з яким вона колись мріяла прожити все життя, сліпий гнів на його деспотичну матір і безмежна гіркота від того, як легко розбилася їхня любов об бетонні стіни примарної новобудови.

Рівно через тиждень він з’явився на порозі будинку на Подолі. У руках Тарас нервово м’яв величезний букет дорогих квітів. Він гучно стукав у масивні двері тітчиної квартири, благаючи пустити його бодай на хвилину.

— Олено, рідна, пробач мені! Я був абсолютним дурнем, я все усвідомив. Давай просто сядемо і спробуємо все виправити, благаю! — лунав його відчайдушний крик на всю сходову клітку.

Але щойно крізь зачинені двері прорвалася його чергова фраза про те, що «зараз саме час зафіксувати вигоду від будівництва», Олена здригнулася. Стримуючи гарячі сльози, вона повернулася до тітки Любові, яка стривожено стояла поруч, і тихо, але непохитно прошепотіла:

— Скажи йому, нехай іде геть. Я більше ніколи не хочу його бачити.

Тітка коротко передала її слова через двері. Тарас ще кілька хвилин постояв у німій тиші, а потім повільно пішов геть, залишивши просто на холодному килимку під дверима поламані квіти та безглузді уламки своєї колишньої самовпевненості.

Невдовзі після цього серед інвесторів проблемного житлового комплексу вибухнула справжня інформаційна бомба. Будівництво якимось дивом таки дійшло до фінальної стадії, ціни на нерухомість у цьому районі злетіли до небес, проте жадібний забудовник висунув ультиматум — вимагав від усіх інвесторів колосальну, нічим не обґрунтовану доплату просто за видачу ключів від готових квартир.

І саме в цей момент Галина Петрівна зробила свій блискавичний, хижий хід. Вона не стала чекати ключів чи судитися. Оскільки абсолютно всі папери були оформлені виключно на неї, вона мала повне, одноосібне юридичне право розпоряджатися майном. Жінка миттєво продала свою частку за договором переуступки за шалену суму, витиснувши з пікового попиту максимум, і холоднокровно забрала всі отримані гроші на свій особистий рахунок.

Тарас, випадково дізнавшись про це від знайомого рієлтора, не тямлячи себе від люті, увірвався до материної квартири на Оболоні.

— Мамо, що ти наробила?! Що це взагалі означає?! Ми ж з Оленою мали там жити, це ж були і мої гроші також! — його голос зривався на істерику.

Галина Петрівна, акуратно складаючи брендові речі у велику шкіряну валізу, навіть не зупинилася. Вона підвела на сина погляд і байдуже, крижано всміхнулася.

— Я свої гроші вклала, я взяла на себе всі ризики, я ж свій законний прибуток і отримала. А ти, мій дорогий синку, мав би значно уважніше стежити за своєю дружиною, щоб вона не втікала з дому.

Тарас закляк посеред кімнати, відчуваючи, як земля стрімко тікає з-під ніг.

— Але ж я… я зняв усі свої заощадження, я брав кредити, я все робив виключно для нас!

Свекруха з гучним клацанням застебнула блискавку на валізі й відрізала:

— Мене абсолютно не обходить, чого ви там собі хотіли. Я маю повне право на відпочинок і їду за кордон. Твої нескінченні сімейні драми мені більше не цікаві. Розбирайся зі своїм життям сам.

Він так і залишився стояти посеред порожньої вітальні, порожнім поглядом дивлячись на двері, що назавжди зачинилися за його матір’ю. Усі його амбітні зусилля, усі його жертви розчинилися в її жорстокому рішенні. Його імені не було в жодному документі, тож юридично він залишився абсолютним банкрутом без даху над головою.

У повному розпачі, гнаний панікою та самотністю, він знову кинувся на Поділ до тітки Любові. Цього разу він щосили загрюкав кулаками у важкі двері, не стримуючи ридань.

— Олено! Олено, я благаю тебе, прости мене! Я був абсолютно сліпий, я не слухав тебе, я поставив усе наше життя на цей клятий комплекс і програв усе до копійки! Повернися до мене, благаю!