«Ваш син помер», — сухо відчеканили у військкоматі… Ледь не збожеволівши від відчаю, мати найняла копачів і серед ночі пішла на цвинтар!

Чоловіки здивовано переглянулися, почухали потилиці, але, почувши суму, швидко закивали:

— Робота є робота, хазяйко. Зробимо в кращому вигляді.

Їм було абсолютно плювати на тонкощі цієї справи — головне, що великі гроші самі йшли до їхніх загрубілих рук.

І ось ніч знову щільним покривалом накрила старе кладовище. Олена, ховаючи за спиною пакунок із гостинцями, непевними кроками попрямувала до похиленої сторожки. Старий дід, що мав охороняти територію, неймовірно зрадів такій несподіваній і приємній компанії — він тут тижнями не бачив нових живих облич.

— О, яка красуня до мене завітала, та ще й не з порожніми руками! — радісно загундів він, охоче приймаючи частування.

Поки Олена майстерно розважала задоволеного сторожа вигаданими життєвими байками, Марія нерухомо сиділа на лавці біля потрібної могили, пильно вдивляючись у непроглядну темряву. Двоє найнятих копачів працювали швидко й на совість, їхні важкі лопати глухо й ритмічно стукали об злежалу землю. Раптом пролунав різкий звук дерева.

— Є контакт! — стиха гукнув один із них, коли металеве лезо вдарило по кришці.

Вони обв’язали домовину мотузками й потягли нагору. Труну витягли напрочуд легко, аж надто легко для дорослої людини.

— Що за дива такі? — невдоволено буркнув другий копач, витираючи піт. — Вона ж пушинка.

Марія миттєво підвелася з лавки:

— Зривайте кришку. Відкривайте негайно!

Кріплення зі страшенним скрипом піддалися ломам. Кришка відлетіла вбік. Усі троє одночасно зазирнули всередину домовини — і завмерли, вражені побаченим.

Труна була абсолютно порожня.

Абсолютно порожня домовина лежала перед Марією, Оленою та двома найнятими копачами. Бліде, холодне світло місяця безжально висвітлювало її голе дерев’яне дно — там не було жодного, навіть найменшого сліду людського тіла чи одягу. Марія стояла над розкритою ямою, ніби вросла в землю. Її очі гарячково блищали в темряві від шоку, який миттєво переростав у неконтрольований, сліпий гнів.

— Де мій Богдан? — хрипко прошепотіла вона, не вірячи власним очам, а потім різко підняла голову й закричала в нічну тишу: — Де мій син?!

Копачі спантеличено переглянулися. Один із них нервово почухав потилицю під брудною кепкою:

— Хазяйко, та, може, його тут і не ховали зовсім? Труна ж справді легка, як пір’їна, ми ж одразу сказали.

Олена, яка щойно прибігла від сторожки, міцно стиснула крижану руку Марії.

— Тітко, нам треба негайно викликати поліцію, — тремтячим голосом сказала дівчина. — Це вже далеко не жарти й не просто помилка в паперах.

Марія рвучко кивнула. Вона свідомо не стала наказувати закопувати порожню яму назад — нехай усі бачать цей нелюдський сором і брехню. Двоє чоловіків, швидко збагнувши, що справа несподівано запахла серйозними проблемами, похапцем зібрали свої лопати.

— Гроші ми вам віддавати не будемо, ми свою роботу чесно зробили! — кинув один із них на ходу, і вже за мить обидва розчинилися в густій цвинтарній темряві.