Наталя неохоче йшла додому — адже там на неї чекали вічно невдоволена свекруха та чоловік-інвалід, за яким вона віддано доглядала. Але щойно переступила поріг — завмерла, підслухавши їхню розмову…

Наталія Олексієнко втомлено поглянула на настінний годинник і приречено зітхнула — наближався кінець її робочої зміни. Останнім часом робота стала для неї єдиним порятунком від сімейних проблем. Навіть учні, які знову не вивчили домашнє завдання з сольфеджіо і балувалися на уроці, тішили її більше, ніж рідний чоловік та його мати. Наталя щодня намагалася зайняти себе чим-небудь, брала додаткові години, аби тільки довше затриматися у стінах Київської дитячої школи мистецтв на Подолі.

Ось і сьогодні вона вирішила навести ідеальний лад у документації. Наталія працювала викладачем по класу фортепіано вже понад п’ять років, і до своєї справи ставилася напрочуд відповідально. Що в навчанні дітей, що в журналах — у неї завжди був зразковий порядок.

Робота завжди приносила їй задоволення, а зараз — і поготів. Від сортування нот жінку відволік різкий рингтон мобільного. Поглянувши на екран смартфона, Наталя мимоволі скривилася. Телефонував її чоловік, Петро. Жінка глибоко вдихнула і натиснула кнопку прийняття виклику.

— Ти де загубилася? — замість привітання, невдоволеним і різким тоном запитав чоловік.

На роботі Наталя намагалася говорити максимально спокійно. Хоча насправді їй хотілося кричати від тієї безвиході, у якій вона опинилася понад пів року тому.

— А чому ти ще на роботі? — Петро миттєво підвищив голос, почувши гудки автомобілів на задньому тлі її колег. — Ти повинна була вже підходити до супермаркету, щоб купити продуктів. Я, між іншим, голодний сиджу!

— Я вранці зварила цілу каструлю борщу, — втомлено зітхнула жінка.

Вона чудово розуміла, що від того борщу, найімовірніше, залишилися самі спогади. Адже апетит у чоловіка був відмінний.

— Ти знущаєшся з мене? — чоловік аж закипав від гніву.

Наталія чудово розуміла, що це означає. Увесь вечір їй доведеться вислуховувати, яка вона погана і невдячна дружина. Адже саме з її вини чоловік опинився в інвалідному візку.

Пів року тому, тієї сніжної та морозної зими, Наталя попросила чоловіка зустріти її після роботи. На вулиці вирувала справжня хуртовина, Київ скували затори, і було шалено холодно.

— Петь, будь ласка, — благальним тоном промовила тоді молода жінка у слухавку. — Я перед роботою забігла в торговий центр і накупила два величезні пакети продуктів до свят. До того ж на вулиці такий мороз, що пальці німіють.

— І що ти від мене хочеш? — невдоволено запитав тоді чоловік.

— Зустрінь мене машиною, будь ласка, — попросила Наталя.

Звісно, вона могла б викликати таксі, хоча ціни в таку погоду злітали до небес. Але їй просто хотілося, щоб коханий чоловік проявив про неї турботу.

— Серйозно? — обурився Петро. — Ти пропонуєш мені їхати по такому холоду і стояти в заторах лише тому, що ти не подумала своєю головою заздалегідь?

— Зате я накупила нам усіляких смаколиків на стіл! — задоволена собою відповіла жінка. — Ну, будь ласка, коханий.

— Добре, — процідив крізь зуби чоловік. — Приїду.

Після закінчення уроків жінка чекала чоловіка на вахті школи, але він так і не з’явився. Наталя безперервно набирала його номер, аж поки абонент не опинився поза зоною дії мережі.

Зрештою жінці довелося викликати таксі, щоб доїхати додому на лівий берег. Вона ледве піднялася на сьомий поверх, тягнучи важкі пакети, бо ліфт у їхньому будинку знову зламався. Лаючи себе на чому світ стоїть за цю ідею з продуктами, Наталя зайшла у квартиру.

Вона сподівалася, що Петро просто не поїхав за нею і не відповідає на дзвінки через те, що сильно образився. Але квартира зустріла господиню моторошною тишею і темрявою.

— Петь, ти вдома? — гукнула Наталя.

Ніхто не відповів. Вона пройшлася кімнатами, сподіваючись, що чоловік просто міцно заснув і не чує її, але Петра ніде не було.

— Дивно, — прошепотіла сама до себе жінка. Такої безвідповідальності за чоловіком раніше не спостерігалося.

Наталя ще раз набрала його номер, але марно. Тоді вона зважилася зателефонувати своїй свекрусі, Ларисі Іванівні, з якою у неї були, м’яко кажучи, натягнуті стосунки. З першого дня знайомства літня жінка не злюбила невістку.

Мати Петра мріяла, щоб її синочок одружився зі своєю колишньою дівчиною Оленою — розумницею, красунею, та ще й затребуваною столичною перукаркою. А Петро вибрав «сіру мишку»-піаністку, чим неабияк розлютив матір. Глибоко вдихнувши, Наталя набрала номер свекрухи.

— Алло, Ларисо Іванівно, доброго вечора.

— З’явилася! — зло просичала в слухавку жінка. — І як тільки таких, як ти, земля носить?

— Що трапилося? — Наталя була збентежена. Вона чудово знала, що свекруха її не терпить, але таких страшних слів жінка ще ніколи не говорила.

— У тебе ще вистачає нахабства питати, що відбувається?! — здавалося, що Лариса Іванівна зараз задихнеться від люті.

— Я не розумію… — молода жінка безсило опустилася на край дивана. Інтуїція підказувала, що з Петром сталося щось жахливе.

— Мій синочок через тебе потрапив в аварію! — гнів жінки не мав меж.

— У сенсі… в аварію? — Наталю ніби вдарили чимось важким по голові. У вухах стояв гул. — Що з Петьою?!

— Все погано! — кричала Лариса Іванівна. — Петро назавжди залишиться інвалідом! І все це через тебе!

— Де мій чоловік? — ледве чутно, тремтячим голосом запитала жінка.

— У лікарні швидкої допомоги.

Не тямлячи себе від жаху, Наталя помчала до лікарні. Поспілкувавшись із хірургами, вона дізналася страшну новину: у чоловіка серйозно пошкоджений хребет. Потрібна була дорога і тривала реабілітація, інакше він ризикував назавжди залишитися прикутим до інвалідного візка.

Але Петро, можна сказати, ще легко відбувся. А ось винуватцю аварії пощастило значно менше — він лежав у реанімації, і лікарі не давали жодних прогнозів, чи виживе він узагалі.

Перший час Наталя взяла на себе абсолютно всі турботи про чоловіка. Вона оформила тривалу відпустку за власний рахунок у школі мистецтв і цілодобово доглядала за Петром, виконуючи найменші його забаганки.

Та поступово чоловік почав перегинати палицю у своїх бажаннях. І якщо Наталя відмовлялася щось робити або купувати через брак коштів, Петро швидко і жорстоко нагадував їй, з чиєї вини він опинився на тій слизькій дорозі.