На вокзалі в цей день стояла атмосфера жаху і болю. На сірій залізничній платформі посеред нескінченних рейок стояв військовий потяг, який прибув з фронту, привізши ГРУЗ-300.
Одна вже немолода жінка мимохіть зупинилася, глянувши на одного з солдатів. Вона впізнала в ньому рідного сина, але в її очах був великий сумнів та смуток. І через секунду вигукнула – «ЦЕ НЕ МІЙ АНДРІЙ!» — вона кричала також і у своїх думках, намагаючись відкинути отруйну реальність. Вона просто пішла … Не здатна змиритися з тим, на кого перетворили її сина, колись молодого і відчайдушного … Тепер він був безнадійним калікою.
Хіба може бути щось гірше для матері, ніж бачити своє дитя, яке колись було повним життя, енергії і надії, таким виснаженим і зламаним? Це було гірше, ніж саме пекло! Та вона зробила єдине, що могла — просто відійшла … То чому ж рідна матір віддмовилась від свого сина? Чому не признала його і просто пішла?
Про це в нашій сьогоднішній дивовижній відеоісторії …
