9 червня 2014 бойовики угрупування «Російська православна армія» розстріляли дияконів п’ятидесятницької церкви «Преображення Господнє» в Слов’янську Володимира Величка і Віктора Брадарського і двох синів пастора цієї церкви — Рувима та Альберта Павенків
Баптисти, євангелісти, п’ятидесятники вимушені були приховувати свої погляди у період радянської влади. Після її падіння, саме їм в заслугу ставлять те, що маленькі українські міста, в яких вони жили великими групами, не перетворилися на депресивні. В традиціях цих вірян – повна відмова від алкоголю, а працьовитість вважається одною з чеснот.
Не дивно, що бойовики «ДНР-ЛНР» їх люто ненавиділи.
8 червня 2014 року в п’ятидесятницькій церкві зайнятого бойовиками Слов’янська відзначали Трійцю. По закінченню літургії прочани пішли, а в церкві залишалося кілька священиків. Тоді туди зайшли бойовики угрупування «Російська православна армія», вони заарештували священиків Володимира Величка і Віктора Брадарського і дорослих синів старшого пастора цієї церкви Олександра Павенка — Рувима та Альберта.
Володимир Величко – 41 рік, диякон, одружений, батько вісьмох дітей. Віктор Брадарський, 40 років, диякон, одружений, батько трьох дітей. Рувим Павенко, 30 років, син пастора. Альберт Павенко, 24 роки, син пастора, одружений.
Затриманим, за словами голови Церкви християн віри євангельської України Михайла Паночка, пред’явили звинувачення в «злочині проти ДНР» — підтримці української армії.
За відомостями радника міністра внутрішніх справ України Антона Геращенка причиною арешту був донос, мовляв, священики п’ятидесятницькій церкві готували атовців – привозили їжу на блокпости ЗСУ і Нацгвардії, а також можливо (!) розповідали українським військовим про якісь там дії бойовиків. Близькі до загиблих заперечують факт співпраці з українською армією, кореспондент газети «Financial Times» Гай Чазан, посилаючись на дані українських міліціонерів, назвав інформацію про співпрацю пасторів з ЗСУ помилковою.
Серед інших версій називали викрадення з метою отримання викупу, втім, за словами одного з очевидців подій, «служителі церкви схиляються до того, що вся справа — в релігії». За словами родичів загиблих, однією з можливих причин розстрілу могла стати заздрість і жага помсти: батько братів Павенків володів фабрикою з виробництва меблів і колбасним цехом «Семенівський». Незадовго до арешту на одне з підприємств сім’ї Павенков надійшла чергова партія металоконструкцій, необхідних для виробництва, можливо саме цей вантаж став джерелом чуток про зброю для української армії.
За словами братів у вірі, під час осади Слов’янська вони вивозили біженців, годували голодних. Можливо, і цього було б досить, щоб стати ворогами бойовиків
Затриманих привезли в міську пожежну частину, в підвалі якої була організовано катівня. Інформаційно-аналітичний портал «Мир Вам!» відзначав, що «за свідченням одного із заступників прокурора Слов’янська, якому вдалося втекти з полону «ДНР», він чув крики братів, яких під час допиту піддавали тортурам».
Диякон Андрій Боріло переповідає слова людей, які тоді були залучені до господарського обслуговування тюрми «ДНР» і катівні. З їхньої розповіді дізнаємося, що допит переривали імітацією розстрілу. Виводили, зачитували вирок і стріляли поряд з затриманими. За словами іншого свідка, співкамерника, священики під час допиту і катувань не втрачали людської гідності: вони молилися і співали пісні.
За словами одного з членів церкви, після допитів і катувань, 9 червня, о 3 годині ночі чотирьом заарештованим було наказано сісти в машину і виїхати з міста в бік гори Карачун. Заарештованих супроводжували два автомобіля з сепаратистами. Близько 4 години ночі 9 червня по автомобілю із затриманими був відкритий вогонь. Володимир Величко загинув на місці, інших розстріляли біля автомобіля, який потім підпалили.
За свідченнями Андрія Боріла під ранок 9 червня четвірку затриманих посадили в автомобіль Віктора Брадарського Chevrolet Evanda, Володимир Величко сів з ним спереду, брати Павенки – назад. У районі «Машмет» в безлюдному місці пролунав вибух, можливо в наслідок пострілу з підствольного гранатомета з автомобіля супроводу. Це не міг бути постріл з блокпоста на «Машмет», тому що до блокпоста вони не доїхали.
Машина загорілася, а задні двері заклинило. Судячи з характеру поранення Володимир помер миттєво від поранення в голову. Він згорів в автомобілі і «від нього залишилося зовсім небагато» за словами Андрія Боріла. Віктор встиг втекти в болото, де на нього полювали. Намагалися підстрелити в очеретах. Свідки бачили як стріляли по чагарниках, але його не змогли знайти. Вранці його, вже мертвого, знайшла на дорозі спеціальна команда, яка збирала трупи в Слов’янську. Альберт і Рувим вилазили з задніх сидінь палаючої машини з заклиненими дверима. Альберт вилазив першим і менше обгорів. Ймовірно він від болю впав на живіт. Його вбили з близької відстані 8 пострілами в спину. Рувим обгорів більше і був убитий 6 пострілами в обличчя. За словами свідка всі постріли були поодинокі.
Після цього убивці поклали тіла в одну машину і намагалися зімітувати загибель пасажирів від мінометного вогню українських військових.
Від родичів загиблих бойовики тривалий час все приховували, а заарештованих відправили «спокутувати провину» — рити окопи для бойовиків і скоро відпустять. 17 червня Брадарський вдалося побувати в пожежній частині, куди 9 днів назад відвезли 4-х прихожан. Там їй розповіли, що після нічного допиту їх відпустили на машині її чоловіка. На питання де ж він зараз, ще й знущалися: «Терпіть, може, він у коханки».
Братську могилу виявили вже після звільнення Слов’янська. В ній, разом з протестантами, було поховано 14 тіл. На місці масового поховання була проведена ексгумація тіл, які мали сліди тортур і знущань. Серед 14 виявлених тіл по залишкам одягу були впізнані брати Павенки, Віктор Брадарський, а сильно обгоріле тіло Володимира Величка ідентифікували після генетичної експертизи.
20 липня після завершення процедури ідентифікації, тіла загиблих були перепоховані на місці їх виявлення — за дитячою лікарнею, на пустирі.
За даними бюро демократії, прав людини і праці державного департаменту США з цього моменту почалися фіксуватися випадки релігійного переслідування християн протестантських конфесій.
А в серпні баптисти, п’ятидесятники, євангелісти з Західної України приїхали у ще не остаточно розмінований Слов’янськ, щоб допомогти місцевим заново відбудувати їхні домівки.
