Я дивом повернувся з гарячої точки живим. Замість радості сім’я видавила: “Ти що… ВИЖИВ?!
Він продовжував вихвалятися, не помічаючи, що мати відчайдушно махає йому руками. Тим часом пані Наталя, зберігаючи професійний тон, але з металевими нотками, запитала матір:
— Олено Василівно, ви казали, що особисто контролюєте прийом ліків. Що саме ви йому даєте?
Мати, загнана в кут і абсолютно дезорієнтована, почала виправдовуватися:
— Я просто хотіла допомогти йому заснути! Я підмішувала йому в каву трохи снодійного… кінську дозу, так, але це щоб він не мучився! Я хороша мати!
Цього було достатньо.
Вхідні двері різко відчинилися. До вітальні зайшов капітан Ковальчук у супроводі трьох офіцерів поліції. Вони рухалися швидко і злагоджено.
— Усім залишатися на місцях. Поліція, — гучно скомандував слідчий.
Мати закричала. Батько просто осів у кріслі, дивлячись у порожнечу. Аліна перевела погляд на мене, і я побачив ту саму секунду, коли до неї дійшло. Вона зрозуміла, що я все знав. Що хворий брат, чиєї смерті вони так чекали, сам розставив їм цю пастку. Її шок змінився на чисту, неприховану ненависть.
О 14:30 за вікном почувся скрип гальм. До будинку під’їхав чорний позашляховик. Двоє кремезних чоловіків у шкіряних куртках попрямували до нашого ґанку, але їх миттєво перехопила група швидкого реагування, яка чергувала надворі. За кілька секунд бандити, яким мій батько був винен гроші, вже лежали лицем на капоті в кайданках.
За кілька годин наш будинок перетворився на місце злочину. Криміналісти вилучали кавову чашку, мої приховані камери та фальшиві документи. Пані Наталя та Вікторія давали офіційні свідчення. Моя родина з розряду “дбайливих родичів” перетворилася на підозрюваних у тяжких злочинах.
На судовому засіданні щодо обрання запобіжного заходу суддя був невблаганним. Матір відправили до СІЗО без права внесення застави — експертиза підтвердила замах на життя. Батька випустили під величезну заставу, яку він випросив у свого брата. Аліні та Артуру висунули звинувачення у змові та шахрайстві. Суд видав суворий припис, який забороняв їм наближатися до мене ближче ніж на 500 метрів.
Згодом юристи страхової компанії запропонували мені угоду. Оскільки я сам спочатку збрехав про свій стан, я мав повернути 120 тисяч доларів (кредит батька плюс відсотки). Натомість я отримував повний імунітет від кримінального переслідування і мав виступити головним свідком проти батька. Я погодився. Я погашу цей борг зі свого контрактного бонусу, але це була низька ціна за мою свободу і безпеку.
Минуло три місяці. Я сидів на терасі свого пентхауса на Печерську. Поруч сидів Тарас, ми пили каву і дивилися, як вечірній Київ запалює вогні. Я знайшов хорошого психотерапевта, влаштувався консультантом з безпеки у велику IT-компанію і потроху вчився жити заново.
Я не міг сказати, що був абсолютно щасливим. Такі рани не загоюються за один день. Але коли я замикав двері своєї квартири на три надійні замки, я вперше за довгий час відчував найголовніше. Я був у безпеці. А це вже непоганий фундамент, щоб побудувати на ньому нове життя.
