Чоловік-мільйонер привів коханку на переговори, але ледь не втратив свідомість, коли побачив, хто сидить у кріслі головного боса…

У день відльоту Роман і Мар’яна разом із кількома співробітниками прибули до Парижа. Їх приймав один із найрозкішніших історичних готелів міста. У величезному фойє з мармуровою підлогою та кришталевими люстрами вже метушилися VIP-персони, політики та журналісти.

Мар’яна приїхала трохи раніше і вже стояла біля стійки реєстрації у стильному брючному костюмі. Роман підійшов до неї, зловивши себе на думці, що знову милується її профілем.

— Ти вже зареєструвалася? — запитав він.

— Так, мій номер на дванадцятому поверсі. У тебе, здається, на десятому?

— Саме так. Увечері зустрінемося на прийомі в Габрієля?

— Так, — кивнула вона. — Приблизно о сьомій. Тільки попереджаю: я піду одразу після урочистої частини. У мене ще запланована ділова розмова в лаунж-зоні.

Вони розійшлися по своїх номерах. Роман дивився їй услід, відчуваючи знайому гірку порожнечу. Він уже майже звик до її стриманої ввічливості, але щоразу, як хлопчисько, сподівався на диво — що вона раптом усміхнеться йому так само щиро і тепло, як колись.

Увечері відбувся закритий благодійний прийом для обраних. Зал елітного паризького комплексу, орендований спеціально для цієї події, просто сліпив розкішшю: високі склепінчасті стелі з вишуканою ліпниною, велетенські кришталеві люстри, що розсипали тисячі іскор, та антикварні дзеркала в масивних позолочених рамах.

Безшумні офіціанти у білих рукавичках снували між гостями, пропонуючи на срібних тацях колекційне шампанське та мініатюрні делікатеси. Публіка, вбрана за найвищими стандартами дрес-коду, жваво спілкувалася, обмінюючись візитками, компліментами та багатомільйонними ідеями.

Роман прибув трохи раніше. Одягнений у бездоганний чорний смокінг, він почувався у своїй стихії. Він чудово знав, як триматися в такому елітному товаристві, і був особисто знайомий із багатьма гостями. Але його серце билося прискорено — він чекав на Мар’яну. І коли вона нарешті увійшла до зали в супроводі Габрієля Монтена, гамір ніби на мить стих. Її вечірня сукня глибокого смарагдового кольору ідеально підкреслювала витончену фігуру та відтіняла темне волосся, а легкий, професійний макіяж робив погляд неймовірно виразним. Вона з легкою усмішкою відповідала на вітання, проте в її очах Роман помітив звичну обережність.

— А ось і ви, наша чудова пара! — голосно проголосив Габрієль, зустрічаючи Романа і підводячи Мар’яну ближче. — Надайте цьому балу особливого шарму своєю присутністю. Пане Зарудний, вам неймовірно пощастило з дружиною.

Роман стримано усміхнувся, а Мар’яна лише ледь помітно кивнула. Невдовзі до них підтягнулися світські фотографи та журналісти, наперебій просячи стати ближче для спільного кадру: «Подружжя Зарудних — справжній взірець успіху та стилю!». Мар’яна неохоче погодилася, позуючи поруч із чоловіком. На якусь частку секунди Роман відчув, як її тепла рука торкнулася його плеча, і цей простий дотик раптом обпік його. Здавалося б, дрібниця, але він раптово усвідомив, наскільки сильно зголоднів за звичайним, щирим жестом близькості.

«Тільки не показуй емоцій», — подумки наказав він собі, поки їх засліплювали спалахи фотокамер. Вони мусили виглядати ідеально щасливою, гармонійною родиною — заради преси, заради інвесторів і майбутніх контрактів. Ситуація здавалася йому гірко-абсурдною, але такими були безжальні закони великого бізнесу.

— Дякую, — сухо вимовила Мар’яна, коли фотографи нарешті відступили. — Гадаю, свій обов’язок ми виконали.

Вона вже зробила крок, щоб відійти до групи європейських колег, але Роман м’яко зупинив її:

— Зачекай, Мар’яно. Може, вип’ємо хоча б по келиху шампанського разом, поки Габрієль не потягнув нас до чергової зграї репортерів?

Вона на мить завагалася, уважно глянувши на нього, але все ж кивнула:

— Гаразд. Тільки недовго.

Вони взяли по келиху з таці офіціанта і відійшли вбік, туди, де жива музика звучала трохи тише, а світло було приглушеним. Кілька пар плавно кружляли у легкому вальсі на імпровізованому танцмайданчику. Роман подивився на дружину і тихо, з непідробною щирістю сказав:

— Ти виглядаєш просто приголомшливо. Я дуже давно не бачив тебе в такому елегантному вбранні. Мені справді шкода, що раніше я не давав тобі змоги відчути себе красивою та бажаною.

Вона відповіла натягнутою, дещо сумною усмішкою:

— Дякую. Але раніше я і не носила таких речей. У мене не було ні власних коштів, ні приводів для цього. Зате тепер усе змінилося. Поглянь, як усі ці люди дивляться на тебе — з відвертим захопленням.

Вона перевела погляд на танцюючих і раптом, несподівано для самої себе, м’яко запитала:

— Хочеш потанцювати?

Це запитання застало Романа зненацька. Він зовсім не очікував ініціативи з її боку. Але, швидко отямившись, він відставив келих і галантно подав їй руку. Мар’яна вклала свою тонку долоню в його, і вони повільно попрямували до центру залу.

Мелодія була неспішною і надзвичайно ніжною. Роман обережно обійняв Мар’яну за талію, намагаючись триматися шанобливо, не притискаючи її до себе надто міцно, щоб не порушити крихку довіру. Їхні рухи були плавними, вони легко ковзали по блискучому паркету, майже не обмінюючись словами. Лише зрідка їхні погляди зустрічалися. І в один із таких коротких моментів Роману здалося, що в її очах зблиснули непрохані сльози. Але вона миттєво відвела погляд.

У цій тендітній тиші та несподіваній близькості, під меланхолійні звуки вальсу, він раптом згадав їхню першу шлюбну ніч у скромній київській квартирі. Згадав їхні наївні мрії про майбутнє, її дзвінкий сміх, коли вона дуріла в його обіймах. Згадав, як купував їй недорогі польові квіти в переході, а вона раділа їм, як дитина. Скільки ж усього дорогоцінного було втрачено в гонитві за статусом… Гарячий ком підступив до його горла, сльози закололи очі, але він зробив вигляд, що просто кліпнув від яскравого світла.

Коли музика стихла, вони зупинилися і на якусь мить завмерли, не відпускаючи одне одного. Але цю магію миттєво зруйнував черговий репортер, який виринув нізвідки з увімкненим диктофоном:

— Пані Зарудна, що скажете про перспективи вашого нового спільного європейського проєкту?

Вона одразу ж відсторонилася від Романа, наче прокинувшись, і повернулася до об’єктива, почавши чеканити завчені корпоративні фрази про plans розвитку та сталість інвестицій. Роман глибоко зітхнув і відійшов до колони, розуміючи, що коротка ілюзія їхнього возз’єднання розсіялася, мов дим.

Трохи згодом, коли бал був у самому розпалі, а Роман сидів за столиком в кутку, потягуючи витриманий коньяк і розмірковуючи про власні помилки, його радісно гукнув Габрієль:

— Романе! Пан Шнайдер зі Швейцарії дуже хоче познайомитися з вами і, звісно ж, із нашою чарівною Мар’яною. Він серйозно цікавиться нашими розробками для гірськолижних курортів. Ви не проти, якщо я вас представлю?

— Звісно, з великою радістю, — кивнув Роман, миттєво повертаючись до робочого режиму.