Чоловік-мільйонер привів коханку на переговори, але ледь не втратив свідомість, коли побачив, хто сидить у кріслі головного боса…

Вони увійшли до величезного банкетного залу. У центрі стояв довгий фуршетний стіл, заставлений вишуканими закусками, а в дальньому кінці розмістилася імпровізована сцена з логотипами «Велара Груп» та компанії Зарудного. Лунала м’яка жива музика — легкий джаз, що створював атмосферу розслабленості.

Роман одразу почав шукати очима Мар’яну. Вона стояла біля сцени разом із Габрієлем Монтеном та кількома впливовими європейськими інвесторами. Її вбрання вражало стриманою елегантністю: темно-синя сукня-футляр, тонка срібна підвіска, непомітні сережки. Усе настільки бездоганно, що жодна людина в залі не подумала б назвати її «провінціалкою». Що найбільше дратувало Романа — чоловіки навколо дивилися на неї з відвертим інтересом, а жінки — з повагою і ледь помітною заздрістю.

— Романе! — пролунав дзвінкий голос Габрієля Монтена. — Підходьте до нас, дорогий друже! Ми тут саме обговорюємо перспективи інтеграції еко-технологій у ваші будівлі. А ви, як ніхто, знаєтеся на цьому.

Зарудний відпустив руку Еліни і наблизився до групи. Мар’яна подивилася на нього абсолютно спокійно, злегка кивнувши — жодного натяку на те, що перед нею стоїть її законний чоловік. Йому залишалося лише підігравати цьому негласному сценарію. Габрієль, маючи намір розрядити ділову атмосферу, весело продовжив:

— Я вже казав Мар’яні, що з нетерпінням чекаю, коли ви разом презентуєте наш проєкт. Адже у вас і сім’я, і діловий союз — ідеальне комбо! Пощастило вам із такою талановитою дружиною.

— Не думаю, що варто змішувати робоче та особисте, — холодно, мов відрізавши, відповіла Мар’яна. — Нехай Роман представляє свою частину роботи, а я — свою. Між нами суто ділові стосунки в рамках цього проєкту.

— О, перепрошую, — Габрієль знітився, розвівши руками. — Зовсім не хотів порушувати ваші особисті кордони.

— Нічого страшного, — швидко втрутився Роман, намагаючись згладити незручний момент. — У нас усе гаразд. Просто ділова етика вимагає певної дистанції, щоб уникнути конфлікту інтересів.

Мар’яна ледь помітно підняла брову, стримуючи іронічну посмішку. Вона чудово розуміла лицемірство його слів. Яка “ділова етика”, якщо він притягнув на міжнародні переговори свою коханку?

Невдовзі почалася офіційна частина вечора. Зі сцени лунали тости, подяки та компліменти на адресу пані Зарудної як нового обличчя корпорації. Вона приймала їх із вдячною усмішкою. Роман сидів поруч з Еліною, відчуваючи гіркоту в горлі. Він усе життя вважав себе господарем долі, а зараз збагнув, наскільки багато втратив через власну сліпоту.

Коли вечеря майже завершилася, гості почали розходитися невеликими компаніями. Роман вийшов на простору терасу готелю, щоб вдихнути свіжого повітря, і побачив там Мар’яну. Вона стояла біля перил, дивлячись на нічне місто, тримаючи в руці келих із водою.

— Не боїшся змерзнути? — тихо запитав він, роблячи крок назустріч.

Вона повільно обернулася:

— А ти раптом почав про мене турбуватися?

Він підійшов ближче. Легкий вечірній вітерець ворушив її ідеально вкладене волосся.

— Чого ти хочеш від мене, Мар’яно? — запитав він майже пошепки. — Ми можемо продовжувати цю холодну війну, або ж знайти якийсь компроміс.

Вона міцніше стиснула келих.

— Чого я хочу? Щоб ти нарешті визнав мене рівною собі. Щоб зрозумів, що я варта більшого, ніж роль забутої дружини, замкненої в золотій клітці на околиці міста. Щоб ти перестав уважати мою присутність чимось ганебним, чого треба соромитися перед своїми “елітними” друзями.

— Я визнаю, — щиро, з ноткою відчаю вимовив він. — Я справді поводився як негідник. Я недооцінив тебе. Але ж ми всі робимо помилки.

— Так, робимо. Я теж помилялася, роками намагаючись заслужити твою увагу. Але тепер я не потребую твого дозволу, щоб бути кимось. Я просто займаю своє законне місце. Тобі вирішувати: чи ми працюємо разом як рівні, чи просто існуємо як чужі люди.

Роман стиснув кулаки. Її слова били в самісіньку ціль, без жалю руйнуючи його роздуте его.

— Дай мені час звикнути, — глухо відповів він. — Я щиро хочу, щоб між нами був мир.

— У нас завтра важливий етап переговорів, — її тон знову став діловим. — Давай зосередимося на тому, щоб показати партнерам єдність. І ще одне… Було б набагато краще, якби твоя “асистентка” не крутилася під ногами під час зустрічей. Це виглядає жалюгідно.

— Я зрозумів, — зітхнув Роман. — Її там не буде.

Наступного ранку всі зібралися за овальним столом. Роман прийшов сам, залишивши Еліну в номері. Це рішення одразу вплинуло на атмосферу: переговори пройшли блискуче. Мар’яна віртуозно вела дискусію, Роман влучно доповнював її технічними деталями. Коли все закінчилося, він підійшов до дружини і тихо запропонував:

— Може, обговоримо деталі за вечерею? Наодинці.

Вона на мить замислилася, але кивнула:

— Гаразд. Завтра ввечері, в ресторані при готелі. Але пам’ятай: жодних асистенток.

Коли Роман повернувся до свого поверху, біля ліфта на нього вже чекала Еліна. Вона виглядала розлюченою.

— Ромо! — вона кинулася до нього. — Чому ти ігноруєш мене цілий день? У тебе інші плани на вечір?

— У мене робоча вечеря, Еліно. З Мар’яною, — спокійно відповів він, намагаючись оминути її.

Обличчя дівчини спотворилося від гніву.

— Знущаєшся?! Ти притягнув мене сюди, а тепер бігаєш за жінкою, якої ще вчора соромився? Побачив, що вона тепер великий бос, і вирішив підлеститися?

— Це не те, що ти думаєш. Ми маємо спільний бізнес, — втомлено потер перенісся Роман. — Давай закінчимо це. Я куплю тобі квиток бізнес-класу до Києва на завтра і виплачу хорошу компенсацію. Пробач.

— Компенсацію?! — вона гірко розсміялася, відступаючи на крок. — Думаєш, я продаюся за копійки? Я поїду. Але запам’ятай мої слова, Романе. Твоя дружина ніколи тобі не пробачить. Вона просто скористається тобою, а потім викине на смітник, як непотріб. І коли ти приповзеш до мене — я навіть двері не відчиню!

Еліна різко розвернулася і, гнівно стукаючи підборами по мармуровій підлозі, зникла за поворотом коридору. Роман залишився стояти сам, відчуваючи дивне полегшення, змішане з порожнечею. Міст був спалений, і тепер попереду на нього чекала найважливіша вечеря в його житті.