Чоловік-мільйонер привів коханку на переговори, але ледь не втратив свідомість, коли побачив, хто сидить у кріслі головного боса…

Він упевнено крокував до просторого конференц-залу столичного «Хрещатик-Гранд Готелю», просто-таки випромінюючи самовпевненість та солодке передчуття легкої перемоги. Масивні дзеркальні двері плавно розійшлися в боки, покірно пропускаючи його та його супутницю — струнку шатенку в елегантній, але трохи зухвалій сукні, яка ідеально підкреслювала її фігуру.

Ще до того, як переступити поріг, Роман Зарудний — відомий у ділових колах мільйонер, власник потужної будівельної компанії «Зарудний Девелопмент» — був абсолютно впевнений: йому достатньо лише усміхнутися, міцно потиснути кілька рук і зачарувати європейських партнерів своєю блискучою промовою, щоб багатомільйонний контракт опинився в його кишені.

Однак його бездоганно спланований світ завалився в одну коротку мить, щойно він кинув погляд на те, хто сидів на чолі довгого столу з червоного дерева. Це була його дружина.

Роман завмер на місці, немов на повній швидкості влетів у невидиму скляну стіну. Його щелепа зрадливо здригнулася, а рука, що міцно тримала шкіряну папку з документами, вкрилася холодним потом і ледь помітно затремтіла. Час ніби зупинився, розчинившись у густому повітрі зали. Прямо перед ним, у строгому, але бездоганно пошитому брючному костюмі, з ідеальною зачіскою та холодним, крижаним поглядом сиділа жінка, яку він, відверто кажучи, останніми роками уникав показувати у вищому світі.

Та сама жінка, чиє просте походження з невеличкого містечка викликало в нього сором. Та сама дружина, з якою він колись одружився по великому і світлому коханню, але якої згодом почав цуратися, щойно його статки сягнули значних розмірів і він відчув смак «красивого життя». І ось тепер саме вона, його Мар’яна, займала крісло головного керівника на цих доленосних переговорах.

— Мар’яно? — ледь чутно прошепотів він, кліпаючи очима й не вірячи реальності того, що відбувається.

Вона лише злегка підняла брову, дивлячись на нього без найменшої тіні збентеження, випромінюючи абсолютну ділову відстороненість. Поруч із нею сиділи люди, яких Роман і очікував тут побачити: представники європейського проєкту, фінансові аналітики, експерти з нерухомості. Усі вони перезиралися, не до кінця розуміючи причину цієї ніякової паузи. Лише кілька осіб, серед яких був і головний бос міжнародної корпорації «Велара Груп» — високий сивий француз на ім’я Габрієль Монтен, — обмінялися багатозначними поглядами. Вони чудово усвідомлювали, яку вишукану життєву драму їм судилося зараз спостерігати.

Шатенка, яку Роман привів із собою під виглядом «особистої асистентки», буквально шкірою відчула, як напруга в повітрі сягнула критичної позначки. Її звали Еліна. Вона була сміливою, самовпевненою дівчиною, яка звикла, що її врода та вміння фліртувати відчиняють перед нею двері в найкращі кабінети столиці. Але зараз, зіткнувшись із прямим, пронизливим поглядом Мар’яни, Еліна раптом відчула себе дрібною і вкрай незатишно. Навіть винувато. Адже якщо ця розкішна, владна жінка — дружина Зарудного, то чому він ніколи не обмовився, що вона здатна з’явитися на переговорах такого рівня, та ще й у ролі директорки?

— Прошу всіх пройти та зайняти свої місця, — спокійним, рівним тоном вимовила Мар’яна. Її голос звучав глибоко і професійно, проте Роман вловив у ньому давно знайомі нотки гіркої образи, змішаної зі сталевою рішучістю. — У нас на порядку денному багато питань. Тим паче, що, зважаючи на репутацію пана Зарудного, він підготував для нас блискучу пропозицію. Чи, можливо, мені варто звертатися до вас просто Романе… без офіціозу?

Зал наповнився тихим гомоном. Партнери, топменеджери, перекладачі — усі затамували подих, спостерігаючи за цим зіткненням поглядів, не знаючи, чи варто усміхатися з незручності, чи чекати спалаху емоцій, немов у кіно. Дехто припускав, що зараз розгориться грандіозна сварка. Інші сподівалися, що бізнесмени збережуть обличчя. Проте мовчання затягувалося.

Роман зробив глибокий вдих, намагаючись опанувати себе. Його фірмова самовпевненість — риса, яка роками допомагала йому «дотискати» конкурентів, — миттєво випарувалася, залишивши по собі лише липкий страх. Він повільно підійшов до столу, відсунув важке крісло і сів. Еліна влаштувалася поруч, нервово поправляючи сукню і всім своїм виглядом намагаючись демонструвати власну значущість. Проте під прицілом десятків очей її присутність здавалася абсолютно недоречною.

Голос Мар’яни залунав у тиші, немов кришталь:

— Дякую всім за візит. Для початку офіційно відрекомендуюся: я — Мар’яна Зарудна. Нещодавно рада директорів призначила мене міжнародним керівником європейського напрямку корпорації «Велара Груп». Відповідно, саме я буду курувати наш новий спільний проєкт із будівництва мережі інноваційних бізнес-центрів по всій Європі. Рада вітати вас, панове.

Роман ледь не впустив дорогу ручку з рук. Значить, тепер Мар’яна — це та сама людина, чиє слово буде вирішальним у його найважливішій угоді десятиліття. А він же так розраховував зайняти лідерські позиції в цьому проєкті, мріючи про колосальні надприбутки! Доля зіграла з ним дуже злий жарт. Лише три дні тому він дізнався, що головний інвестор змінює свого представника. І ось виявилося, що це його власна дружина, яку він роками вважав надто «домашньою» для великого бізнесу.

— Мар’яно, — Роман вирішив піти в наступ, хапаючись за залишки гордості, — нам справді є що обговорити. Гадаю, розумніше буде одразу перейти до суті, щоб не марнувати час наших шановних європейських колег.

Вона провела кінчиками пальців по ідеально відполірованій поверхні столу, даючи собі кілька секунд на роздуми. Колись Мар’яна була тихою, м’якою жінкою. Вона пекла йому пироги, чекала з роботи, опікувалася притулком для тварин. Від неї вимагали лише покірності та гарної картинки. Але роки терпіння і самотності в порожньому будинку зробили свою справу. Тепер перед Романом сиділа зовсім інша особистість.

— Звісно, — кивнула вона, відводячи від нього погляд. — У нас є детальний план: інвестиції, технічна сторона, ризики. Прошу вас, зверніть увагу на екран. Я керуватиму цією презентацією.

Габрієль Монтен подав знак, і на великому екрані з’явилися слайди. Еліна постійно кидала косі погляди на Мар’яну, намагаючись виловити в ній хоч краплю жіночих ревнощів чи болю. Але дружина Романа виглядала абсолютно незворушною. Вона сипала фактами, цифрами, фінансовими термінами так природно, ніби займалася цим усе життя.

Роман сидів, до побіління кісточок стискаючи підлокітник крісла. Він не міг повірити, що ця дівчина, з якої він колись хотів зліпити зручну домогосподарку, змогла так масштабно вирости.

Коли презентація завершилася, зал вибухнув оплесками. Роман теж намагався вставляти свої репліки в дискусію, пропонувати рішення, але щоразу його погляд розбивався об крижану впевненість очей дружини. Еліна щось шепотіла йому на вухо, але зараз її парфуми та кокетство викликали в нього лише глухе роздратування.

Після офіційної частини оголосили перерву на каву. Учасники переговорів розбилися на невеликі групи, смакуючи дорогі напої та легкі закуски. Більшість потягнулася до Мар’яни, висловлюючи захоплення її професіоналізмом. Роман залишився стояти осторонь. Він розумів: ховатися — нижче його гідності. Залишивши Еліну біля десертів, він рішуче попрямував до дружини.

Трохи відвівши Мар’яну вбік, туди, де їх ніхто не міг підслухати, він заговорив приглушеним, напруженим голосом:

— Поясни мені, що тут відбувається. Відколи це ти стала міжнародним директором «Велара Груп»? І чому я дізнаюся про це, лише побачивши тебе на чолі столу?