Генерали наказали чекати, поки командира стратять. Але ця дівчина-капітан пішла сама проти 20 найманців і довела всіх до шоку…
Раптом повітря розірвав оглушливий гуркіт великокаліберного кулемета. Один із бойовиків застрибнув у кузов позашляховика і відкрив загороджувальний вогонь. Трасуючі кулі почали кришити бетон всього за кілька сантиметрів від Соломії, піднімаючи хмари сірого пилу і вибиваючи іскри з металу.
Вона кинулася на землю і перекотилася за масивний остов старого вантажного крана. На секунду все навколо перетворилося на пекло: виття рикошетів, запах згорілого пороху, бетонні скалки, що сікли обличчя. Вона глибоко вдихнула, вираховуючи паузу в кулеметній черзі.
Щойно стрілець перестав тиснути на гачок, щоб не перегріти ствол, Стріла виринула з правого флангу укриття. Вона зловила його фігуру в приціл і тричі натиснула на спуск. Стрілець важко перехилився через борт машини.
З дверей сусіднього цеху вибігли ще двоє найманців. Соломія навела зброю на першого, нейтралізувала його точним пострілом, але коли перевела приціл на другого, затвор карабіна клацнув і зафіксувався у крайньому задньому положенні. Магазин був порожнім.
Час ніби сповільнився. Бойовик піднімав свій автомат, на його обличчі розпливався хижий оскал. Але він недооцінив рівень підготовки українського спецпризначенця. Соломія виконала тактичну перезарядку за частку секунди. Натискання кнопки скидання, порожній пластиковий магазин падає на асфальт, ліва рука вже заганяє новий магазин із розвантаження, удар по затримці затвора. Клац. Карабін знову готовий сіяти смерть.
Вона вистрілила швидше, ніж ворог встиг кліпнути оком. Найманець повалився на бетон.
Дев’ять усунуто. Залишилося одинадцять. Соломія перевірила сектори і стрімко кинулася до входу в адміністративну будівлю. Часу на обережність більше не було.
Вона не стала гальмувати перед входом. У таких ситуаціях швидкість і натиск — єдина перевага. Соломія з розгону вибила старі, розсохлі двері ударом черевика і стрімко влетіла в напівтемряву колишньої контори.
Після яскравих спалахів надворі очам знадобилася частка секунди, щоб адаптуватися до темряви приміщення, де в повітрі густо висів пил, а крізь розбиті вікна пробивалися лише тьмяні промені світанку. Двоє найманців, які мали охороняти полковника, впали в паніку. Почувши гуркіт бою знадвору, вони розгубилися і саме зараз намагалися підняти Максима Тарасенка зі стільця, щоб потягнути його до чорного ходу.
Раптова поява капітана Шевчук не залишила їм жодного шансу. Соломія діяла на чистих рефлексах, відточених тисячами годин на полігонах. Коротке натискання на спуск — перший найманець хапається за груди і осідає на вкриту лінолеумом підлогу. Миттєве перенесення вогню, ще один постріл — другий бойовик падає поруч, так і не встигнувши зняти свій автомат із запобіжника.
Одинадцять усунуто. Залишилося дев’ять.
Полковник Тарасенко сидів на підлозі. Його обличчя було вкрите синцями, руки жорстко стягнуті за спиною пластиковими будівельними хомутами, але погляд залишався крижаним і сфокусованим. Коли він упізнав у темному силуеті свого офіцера, його очі на мить розширилися від подиву.
— Сидіть тихо, пане полковнику, — різко кинула Соломія. Вона одним плавним рухом дістала тактичний ніж і розрізала товстий пластик на його зап’ястях. — Ми йдемо звідси.
— Стріла? Що ви тут, у біса, робите? — хрипко прокашляв Тарасенко, розминаючи затерплі до синяви руки. Його голос звучав сухо, ніби він не пив кілька діб.
— Виконую роботу, яку Завадський збирався доручити паперовим аналітикам. Поговоримо потім. Рухаємося! — відповіла вона, піднімаючи його на ноги.
Тарасенко не став сперечатися. Він миттєво оцінив ситуацію, підібрав із підлоги трофейний автомат одного зі знешкоджених найманців, перевірив магазин і звично притиснув приклад до плеча. Втома ніби вивітрилася з його тіла; перед Соломією знову стояв досвідчений командир бойової групи.
Вони зробили лише кілька кроків у бік коридору, коли залишки синдикату оговталися і відкрили скоординований вогонь по будівлі. Дев’ятеро бойовиків одночасно почали стріляти по вікнах і дверях. Простір перетворився на суцільне пекло: кулі шматували старі цегляні стіни, вибивали фонтани бетонного пилу і наповнювали повітря пронизливим виттям рикошетів. Шматки штукатурки сипалися їм на голови.
Соломія штовхнула полковника за масивну несучу колону, а сама впала на коліно, висунулася з-за укриття і відкрила вогонь у відповідь. Коротка серія пострілів знайшла ще одного бойовика, який необачно вибіг на відкритий простір двору.
Дванадцять усунуто. Залишилося вісім.
— У вас є план евакуації, капітане?! — перекрикуючи оглушливий гуркіт стрілянини, крикнув Тарасенко. Він вів щільний вогонь на придушення, не даючи ворогам підійти ближче.
— У процесі, пане полковнику! — відгукнулася вона, міняючи вже третій магазин.
