Бандити заблокували вагон, щоб пограбувати дівчину на милицях! Вони й гадки не мали, що поруч сидить спецпризначенець із бойовим псом…
Масивний експрес різко здригнувся, ніби на повній швидкості врізався в невидиму бетонну стіну. Багаж із гуркотом посипався з верхніх полиць, пасажири закричали, коли кінетична енергія жбурнула їх на спинки передніх сидінь.
Ілля відреагував із нелюдською, рефлекторною швидкістю. Він миттєво відстебнув пасок безпеки, кинувся вліво і жорстко притиснув Кіру спиною до сидіння, повністю закриваючи її голову та шию власними широкими плечима. Одночасно з цим Гром одним стрибком опинився на її колінах, накривши своїм важким, м’язистим тілом хворі ноги дівчини, утворюючи живий бронежилет.
Потяг із жахливим, вібруючим скреготом нарешті зупинився посеред мертвої зони. Аварійні лампи під стелею нервово кліпнули кілька разів і засвітилися тьмяним, хворобливо-жовтим світлом. Повітря у вагоні миттєво наповнилося пилом із вентиляційних решіток та їдким, хімічним смородом горілих гальмівних колодок.
За вікнами не було нічого, крім суцільної, непроглядної темряви густих поліських хащів. Жодного ліхтаря, жодного вогника населеного пункту. Лише чорний ліс.
— Ти ціла? — різко прошепотів Ілля. Його обличчя знаходилося за кілька сантиметрів від обличчя Кіри, дихання було рівним, наче він просто вийшов на ранкову пробіжку.
— Т-так… — судомно видихнула дівчина. Її тіло била велика, неконтрольована дрож.
Ілля повільно відсторонився. Його холодний погляд швидко сканував хаотичний, сповнений паніки простір вагона. Люди навколо кашляли, плакали і гарячково тицяли в екрани своїх смартфонів. Екрани світилися безжальним повідомленням: «Немає мережі». Вони опинилися в ідеальній металевій пастці. Скляні розсувні двері в передній частині їхнього вагона розлетілися на друзки під час різкого гальмування, і підлога тепер була всіяна блискучими, гострими уламками.
— Залишайся тут, — наказав Ілля. Його голос звучав смертельно серйозно. Він потягнувся під куртку, і Кіра з жахом побачила, як його долоня твердо лягла на чорне руків’я тактичного пістолета. — Не рухайся з цього місця за жодних обставин. Гром. Охороняй!
Малінуа видав коротке, глухе гарчання на знак підтвердження наказу і притиснувся ще ближче до ніг дівчини.
— Куди ви йдете?! — запанікувала Кіра, відчайдушно вчепившись крижаними пальцями в рукав його тактичної куртки.
Ілля подивився в бік розбитих дверей, його щелепа напружилася.
— Швидкісні експреси не гальмують просто так посеред глухого лісу, — похмуро відповів він. — Хтось зірвав пломбу і смикнув стоп-кран. І я готовий закластися на що завгодно, що це був той самий любитель кашемірових пальт.
Ветеран рушив вузьким проходом із плавною, безшумною грацією хижака, що вийшов на полювання. Його підготовка спецпризначенця дозволяла йому працювати в епіцентрі хаосу: він миттєво відфільтровував крики, ігнорував паніку і зосереджувався виключно на матриці загроз. Тримаючи зброю притиснутою до стегна і прихованою від очей пасажирів, він дістався розбитих дверей тамбура.
Там, осівши на підлогу і притискаючи закривавлену хустинку до розсіченої брови, сидів провідник — літній чоловік на ім’я Микола.
— Тихіше, батьку, — пробурмотів Ілля, присідаючи навпочіпки і твердо поклавши руку на плече залізничника. — Що трапилося? Хто зірвав кран?
Провідник важко кліпнув, намагаючись сфокусувати погляд.
— Якийсь тип… Дуже пристойно одягнений. Він штовхнув мене. А в тамбурі на нього вже чекав інший. Здоровань… Справжня шафа в шкіряній куртці. Вони зірвали кран. А потім одразу заблокували двері до передніх вагонів…
«Двоє», — блискавично вирахував Ілля. Його мозок миттєво вибудував тактичну геометрію потяга. Якщо вони заблокували двері попереду, значить, вони не намагалися захопити локомотив чи машиніста. Вони навмисно ізолювали задні вагони, щоб створити контрольоване середовище. Справжнісінькі мисливські угіддя.
— Вони питали мене… — Микола болісно закашлявся. — Питали, чи є в цьому старому вагоні камери відеоспостереження. Коли я сказав, що система не працює, той здоровань вдарив мене…
