Хитра провінціалка йшла по головах заради мільйонів і майже отримала своє. Але одне речення в заповіті змусило її ридати від відчаю…
І раптом її напружений слух вловив фразу, що прозвучала як грім серед ясного неба:
«…усі вищезгадані кошти, рухоме та нерухоме майно я, перебуваючи при здоровому глузді, заповідаю Національному благодійному фонду допомоги та боротьби з онкологічними захворюваннями…»
— Якому ще фонду?! Якому центру?! Що ви таке несете?! — несамовито заверещала Марго, зірвавшись на ноги. Вона підбігла до столу, особисто перевіряючи кожне слово в тексті, зачитаному нотаріусом. Її руки тремтіли.
— Заспокойтеся, пані Маргарито. А особисто для вас у мене є особливе послання від покійного Іллі Савовича, — холоднокровно відповів юрист і простягнув розгубленій жінці невеликий сірий конверт.
Усередині виявився лише один білий аркуш паперу, на якому дрібним, але дуже розбірливим почерком чоловіка було написано:
“Дорога моя Марго!
Щиро дякую тобі за твоє розкішне молоде тіло та складену мені компанію!
Саме його я й заповідаю моєму водієві Сергію, який вірою і правдою служив мені стільки років і скрашував твої ночі.
Я про вас усе знаю, люба. Я давно бачив усі ваші нічні походеньки на записах з прихованих камер відеоспостереження, які встановлені по всьому моєму будинку. Дякую тобі за ці 10 років абсолютно безхмарного, ідеально зіграного щастя. Ти була чудовою актрисою у моєму театрі.
Будь щаслива!
Твій Савович”.
Марго, усвідомивши весь масштаб власного краху, гірко обхопила голову руками і по-справжньому, відчайдушно розридалася.
Її ідеально продуманий світ рухнув за одну секунду. Сергій, щойно дізнавшись, що його коханка тепер не казково багата вдова, а жінка без копійки за душею, миттєво покинув її. Він виявився нічим не кращим за неї саму: немов жадібний шакал, чоловік також просто шукав для себе найвигідніший варіант у житті і користувався нагодою.
Власному сину Юрчику вона вже давно була не потрібна. Хлопець виріс у селі з бабусею і зовсім не пам’ятав жінку, яка його народила.
Навіть той самий Грицько, над яким вона колись так зневажливо сміялася, вже давно успішно одружився і жив у мирі, злагоді та взаєморозумінні зі своєю родиною.
А вона, колись самовпевнена і безжальна Марго, віком втративши свою бездоганну дівочу вроду, залишилася абсолютно сама… біля розбитого життєвого корито, не маючи ні грошей, ні сім’ї, ні майбутнього.
