Усе село сміялося з “нагуляного” сироти, а рідна баба вигнала з хати. Якби ж вони знали, чиїм сином він виявиться і як повернеться в рідне село

Марічка гірко розплакалася від такої страшної несправедливості. Вона осіла на стілець, закривши обличчя руками. А чоловік, весь багряний від гніву та ревнощів, почав гарячково збирати свої речі в дорожню сумку, попутно клянучи дружину на чому світ стоїть.

А почалося все рівно рік тому. Тоді в їхнє село Кленове приїхала велика бригада будівельників із Закарпаття. Місцева агрофірма найняла їх на три місяці, щоб звести нові сучасні ангари для техніки та відремонтувати корівники.

Галасливі, роботящі чоловіки, які розмовляли з цікавим західним акцентом, відразу привернули увагу місцевих. Селяни спочатку ставилися до приїжджих із обережністю: міцно замикали на ніч сараї та ховали з подвір’я цінні речі. Але будівельники поводилися спокійно, сумлінно працювали з ранку до ночі, а у вихідні просто купували в місцевих молоко та городину.

Серед усіх чоловіків у бригаді найбільше виділявся Богдан. Високий, ставний красень із чорним як смола волоссям і білосніжною усмішкою. У його жилах ніби кипіла справжня гірська кров. Своїм магнетичним поглядом він швидко полонив серця багатьох незаміжніх дівчат у селі.

Але вибір гарячого закарпатця чомусь припав саме на Марічку. Скромна, мила дівчина, яка працювала кухарем у їдальні агрофірми і готувала неймовірно смачні борщі та пампушки, запала йому прямо в серце.

Богдан був неодруженим. Він то й діло з неприхованим інтересом поглядав на симпатичну повариху, коли приходив на обід. Спіймавши її погляд, він широко й щиро усміхався, оголюючи ідеальні зуби. Чоловік зовсім не соромився робити їй компліменти, жартувати і відверто фліртувати на очах у всієї бригади.

Марічка на це не реагувала. Вона лише густо червоніла, опускала очі й намагалася всіляко ігнорувати підвищену до себе увагу.

Але місцеві жінки, які працювали разом із нею на кухні, все це чудово бачили. Вони не втрачали нагоди підколоти дівчину і попліткувати за її спиною.

— Ну що, Марічко, причарувала ти заїжджого красеня? — лукаво мружилася тітка Галя, чистячи картоплю. — Дивись, яка в нього стать! Як би не відбив тебе у твого столичного чоловіка!

Марічка тільки сердилася від таких дурних жартів. Вона нервово витирала руки рушником і відказувала:

— Що ви язиками своїми мелете, тітко Галю? Я своєму Сергієві ніколи не зраджувала і не збираюся! Мені чужих чоловіків не треба.

— А кому коли чоловік заважав? — продовжували реготати колеги по кухні. — Твій Сергій он зовсім не поспішає ставати батьком. Стільки часу ви вже разом живете, а дитяти все немає і немає. Може, ти дарма носом крутиш від Богдана? Дивись, із таким гарячим легінем ти б уже давно мамою стала! Ми от і самі не проти такого кавалера, та ба — він тільки на тебе дивиться!

— От же балакухи! — обурювалася Марічка, ледь стримуючи сльози образи. — Позакривали б ви вже роти, аби тільки плітки по селу розносити!

Жінки продовжували реготати. Зрештою, Марічка не витримала психологічного тиску і пішла до голови агрофірми. Вона благала перевести її на іншу ділянку роботи — в теплиці чи на склад, аби тільки не працювати з цими насмішницями і не бачити щодня Богдана. Але керівник навідріз відмовив:

— Ти що, Марічко, здуріла? Ти ж у нас найкращий кухар! Диплом маєш. Не підеш же ти в доярки! У мене ціла бригада здорових мужиків-будівельників, їх годувати треба ситно і вчасно. Терпи.

Так дівчина залишилася працювати в їдальні. Своєму чоловікові Сергію вона нічого не розповідала, чудово знаючи, яким запальним і ревнивим він може бути.

Але одного разу, коли Марічка рано-вранці прийшла на зміну, щоб розігріти печі, Богдан уже чекав на неї біля чорного входу.

— Нарешті ти прийшла! — ступив до неї ставний красень, перекриваючи дорогу. — Я тебе з самого світанку тут виглядаю.

— Для чого ж це? — злякано запитала дівчина, втискаючись спиною у двері.

— Розмова до тебе є, Марічко. Запала ти мені в душу, сили немає. Таких щирих, справжніх і світлих дівчат я ще в житті не зустрічав. Поїхали зі мною на Закарпаття!

— Богдане, послухай… У мене є законний чоловік! Я кохаю його всім серцем! Не муч мене, іди геть! — благала Марічка, червоніючи від ніяковості та страху. Вона спробувала відштовхнути його від себе. — Нас зараз побачать разом, і мені непереливки буде від цих пліткарок!

І як на зло, саме в цей момент у коридор їдальні зайшли інші працівниці кухні. Побачивши пару, яка з переляку різко відскочила одне від одного, жінки миттєво здійняли ґвалт.

— Оце так новини! Що ж це робиться, люди добрі?! — заголосила тітка Галя, сплеснувши руками. — При живому чоловікові з чужим по кутках секретничає! Не встояла-таки перед приїжджим гостем! Ой, гріх який!

Богдан, розуміючи, що підставив дівчину, мовчки розвернувся і пішов геть, спересердя грюкнувши дверима. Того ж тижня бригада будівельників зібрала свої речі й поїхала із села — їхній контракт закінчився, об’єкт було здано.

Але Марічка цього від’їзду навіть не помітила, бо в її житті почалася справжня чорна смуга.

Сільські пліткарки не просто розповіли все побачене, вони ще й щедро прикрасили сцену на кухні власними фантазіями і з неприхованим задоволенням донесли все Сергію. Чоловік влаштував вдома страшний скандал. Марічка плакала, божилася і всіма силами намагалася переконати коханого, що між нею та Богданом ніколи нічого не було.

Зрештою, Сергій нібито повірив. Принаймні, перестав кричати. А незабаром після цих подій Марічка з радістю зрозуміла, що вагітна. Вона чекала дитину, про яку вони так довго мріяли.

Але всупереч її очікуванням, чоловік новині зовсім не зрадів.

— Сергійку, ну ти чого такий похмурий? — горнулася до нього дружина, обіймаючи за плечі. — Ми ж так довго цього чекали! У нас буде малюк!

— Я… я не знаю, що й думати, Марічко, — відповідав він холодно, постійно відводячи погляд убік. — Не впевнений я, що готовий зараз до цієї дитини. Та й довіри в мене більше немає.

Коли ж народився маленький Тонько, він виявився напрочуд темноволосим і смуглявим, хоча обоє батьків — і Сергій, і Марічка — були русявими і світлошкірими.

Жінка зі сльозами на очах намагалася переконати чоловіка, що дитина точно його, що це просто генетика, можливо, хтось із прабабусь був чорнявим. Але Сергій був глухий до її слів. За два місяці він жодного разу не підійшов до дитячого ліжечка, не взяв сина на руки.

— Якщо ти мені так не віриш, давай зробимо тест ДНК! Поїдемо в Київ у клініку! — в серцях крикнула одного разу Марічка, доведена до відчаю його холодом. — Я хочу довести свою невинність! Я не хочу, щоб мій син ріс із тавром!

— Ще чого! Будеш мене на всю округу ганьбити своїми експертизами?! — люто закричав Сергій, збираючи речі. — Щоб усі сміялися, що я перевіряю, чи не будівельника це виродок?! Не потрібна мені така брехлива дружина! На розлучення я сам подам!

Він пішов, грюкнувши хвірткою так, що аж пси по сусідству завили. Через деякий час Марічка отримала офіційні документи про розлучення. А незабаром до села долетіла звістка, що Сергій повернувся в столицю до батьків, і в нього вже намічається нове весілля з донькою того самого батькового партнера.