Сім років він сам виховував сина, оплакуючи дружину. Поки малий не впізнав маму в нареченій на чужому весіллі…

Ясного весняного ранку, коли сонце тільки-но почало золотити верхівки дерев, потяг «Ковель — Львів» неквапливо наближався до перону міського вокзалу. Для тридцятидворічного Тараса Коваля, лісника з віддаленого поліського селища, ця поїздка була справжнім випробуванням міською метушнею. А от для його семирічного сина Остапа — грандіозною пригодою.

Хлопчик майже всю дорогу простояв біля вікна купе, заворожено спостерігаючи, як густі волинські ліси змінюються широкими полями та першими передмістями. Він пив солодкий чай із фірмового залізничного підстаканника і раз у раз смикав батька за рукав теплої, пропахлої хвоєю куртки.

— Тату, а там справді будуть такі високі будинки, як ти казав? — захоплено питав Остап, широко розплющивши очі.

— Будуть, синку. І будинки, і кам’яна бруківка, і навіть трамваї, — з теплою усмішкою відповідав Тарас, лагідно куйовдячи русяве волосся малого.

Вони приїхали до Львова на особливу подію. Давній друг Тараса, успішний тернопільський підприємець Богдан Савицький, одружувався. Святкування мало відбутися в елітному ресторанно-готельному комплексі «Галицька Елегія», що ховався в самісінькому серці старого міста.

Проте перед тим, як поринути у вир весільного гамору, Тарас мав виконати один важливий обов’язок. Це було глибоко особисте паломництво, заради якого він виділив кілька вільних годин. Взявши сина за маленьку долоньку, лісник попрямував до старовинного Личаківського цвинтаря.

Тут, серед монументальних склепів і потемнілих від часу ангелів, панувала тиша, яка так нагадувала Тарасові його рідний ліс. Вони зупинилися біля скромного, доглянутого надгробка. Тарас дбайливо поклав на мармурову плиту букет свіжих айстр — улюблених квітів його покійної сестри Марії.

Вона загинула в автокатастрофі багато років тому, але біль втрати все ще глухо відлунював у серці. Тарас стояв мовчки, знявши кепку. Він згадував її дзвінкий сміх, лагідний голос і те, як вона завжди вміла знайти потрібні слова втіхи.

Остап, відчуваючи урочистість і сум моменту, принишк. Він не зовсім розумів концепцію смерті, але бачив, як напружилися вилиці батька. Малий міцніше стиснув татову руку і почав тихо розглядати химерні тіні від гілок на старих хрестах. Після короткої, щирої молитви Тарас важко зітхнув.

— Ходімо, козаче. Нас уже, мабуть, зачекалися, — тихо мовив він, і вони рушили до виходу.

Львів зустрів їх гамором вузьких вуличок, запахом кави та свіжої випічки. Для Тараса, який звик до безкрайніх просторів і тиші природи, це місто здавалося занадто гучним і метушливим. Він відчував себе трохи розгубленим серед натовпу туристів та потоку машин.

Раптом біля тротуару м’яко загальмував чорний блискучий позашляховик BMW. Дверцята відчинилися, і звідти буквально вискочив Богдан — сяючий, чисто поголений, у бездоганно пошитому святковому костюмі.

— Тарасе! Друже мій дорогий! Я вже думав, що ти заблукав у цих кам’яних джунглях! — радісно вигукнув наречений, міцно стискаючи лісника в обіймах.

Тарас щиро розсміявся у відповідь, плескаючи товариша по спині.

— Та де там заблукав. Ми з Остапом просто вирішили трохи прогулятися.

Він нахилився до сина:

— Остапе, пам’ятаєш, ми їдемо на весілля до дядька Богдана?

Хлопчик, ще під враженням від великого і красивого автомобіля, швидко закивав головою. Богдан підморгнув малому, допоміг їм сісти в салон, і машина плавно рушила в бік центру.

Дорогою Богдан не замовкав ні на мить. Він емоційно розповідав про останні приготування, про те, як ледь не посивів, узгоджуючи меню ресторану, і про те, як сильно він вдячний Тарасові за приїзд.

— Ти ж знаєш, брате, як я ціную те, що ти тут. Без тебе цього свята просто не було б… у всіх сенсах, — додав Богдан, і в його голосі прослизнула несподівана серйозність.

Тарас відкинувся на м’яке шкіряне сидіння, слухаючи мірний гул потужного двигуна. Слова друга миттєво перенесли його на два роки назад, у засніжені, дикі ліси Волині. Їхнє знайомство було далеким від святкової атмосфери. Воно пахло морозом, адреналіном і справжнім страхом.

Тоді Богдан, успішний та самовпевнений бізнесмен, вирішив влаштувати собі «екстремальне перезавантаження». Разом із компанією таких же міських романтиків він орендував котедж на узліссі, щоб покататися на снігоходах і відчути єднання з природою.