Вона впустила кавун йому під ноги і згоріла від сорому! Хто ж знав, що цей незграбний випадок на курорті назавжди змінить її самотнє життя…

Вдома мамі вона так і не наважилася розповісти, що її новий солідний керівник — це і є той самий пристрасний та романтичний південний красень із курорту. Якби мама дізналася таку новину, вона б миттю почала будувати повітряні замки. Вона б уже подумки обирала колір сукні для весілля доньки і щовечора наполегливо пропонувала б запросити Олега на родинну вечерю, щоб познайомитися з ним ближче. Олі ж цей тиск був абсолютно не потрібен.

В офісі вона з усіх сил намагалася глибоко дихати, фокусуватися виключно на цифрах у моніторі та зберігати максимальний професійний спокій, коли він проходив повз її стіл або викликав до себе в кабінет для обговорення звітів.

Але приховувати свої справжні почуття в жодного з них ніяк не виходило. Повітря між ними під час робочих нарад буквально іскрило від невидимої напруги. Випадкові зустрічі поглядами, ненавмисні дотики рук під час передачі документів — усе це змушувало серце Олі битися у шаленому ритмі.

Так минуло кілька напружених тижнів. В один із похмурих, дощових вихідних, коли маленький Євгенчик страшенно вередував і навідріз відмовлявся їсти корисну манну кашу, Оля відчула, що її сили остаточно вичерпані. Вона сиділа на кухні, безуспішно вмовляючи малого з’їсти хоча б ложечку “за маму”, а мама тим часом поралася біля плити.

Раптом у передпокої несподівано пролунав наполегливий дзвінок у двері. Оля здивовано підняла очі — вони нікого не чекали в таку негоду. Мама витерла руки рушником і пішла відкривати.

Через кілька довгих миттєвостей у тісну київську кухню рішучим кроком увійшов Олег. На ньому було стильне осіннє пальто, на плечах якого ще блищали краплі дощу. У руках він тримав величезну, яскраво прикрашену подарункову коробку. Син Євгенчик, немов заворожений, миттю замовк і ніяк не міг відірвати захоплений погляд від цієї дивовижної коробки. А Ольга, немов ошпарена окропом, миттю схопилася на ноги, ледь не перекинувши стілець.

Мама розгублено металася поглядом між донькою та несподіваним, але дуже імпозантним гостем, абсолютно не розуміючи, як реагувати на цю сцену.

— Ура! Це ж справжня залізниця! Я бачив таку в рекламі! — раптом вигукнув Євгенчик із задоволеним дитячим писком, сміливо простягаючи маленькі рученята до чарівної коробки.

— Так, козаче, ти вгадав. У мене в дитинстві була майже така сама, тільки трохи менша, — тепло усміхнувся гість, знімаючи пальто. — А що це в тебе там таке смачне в тарілці?

Олег кинув погляд на стіл.

— Манна каша? Та ти просто неймовірний щасливчик! Я таку смачну кашу не їв уже років тридцять, не менше!

Олег, не чекаючи особливого запрошення, швидко сів за кухонний стіл, обережно поставивши дорогоцінну коробку на підлозі біля своїх ніг. Оля, відчуваючи, як палають її щоки від хвилювання та несподіванки, мовчки дістала з шафки глибоку тарілку і щедро насипала гостю гарячої манної каші з маслом.

— А давай влаштуємо справжнє чоловіче змагання! Хто першим з’їсть свою порцію каші, той отримає почесне право відкрити цю коробку і запустити перший потяг, — азартно запропонував Олег.

Він підняв ложку і демонстративно, з величезним апетитом зачерпнув кашу зі своєї тарілки. Весело дзвенячи ложками об порцеляну, вони завзято взялися до їжі. Євгенчик із неабиякими ревнощами стежив за тим, як стрімко порожніє тарілка дорослого конкурента. Малий, поспіхом доїдаючи свою порцію, щосили намагався не відставати, забувши про всі свої попередні капризи.

Оля стояла, притулившись спиною до холодильника, і ледь стримувала сльози розчулення. Вона ніколи не бачила свого сина таким щасливим і захопленим поруч із дорослим чоловіком. Його рідний батько ніколи не влаштовував таких ігор.

Після ситної трапези вся компанія опинилася на пухнастому килимі у вітальні. Олег із Євгенчиком зосереджено, деталь за деталлю, збирали складну іграшкову колію. Оля та мама стояли трохи віддалік у дверях, спостерігаючи за цією ідилічною картиною.

— Я, мабуть, піду, донечко. Заварю вам усім свіжого чаю з м’ятою, — дуже тихо і багатозначно сказала мама. Вона лагідно торкнулася плеча Олі і тактовно зникла в напрямку кухні, залишивши їх самих.

Оля, більше не в силах стримувати той ураган емоцій, що вирував у її душі всі ці тижні, повільно підійшла і присіла на підлогу поруч із сином та Олегом. Вона подивилася просто в його темні, теплі очі і дуже ніжним, тремтячим голосом вимовила:

— Вибач мені, Олегу. Я була неправа. Я більше не можу і не хочу приховувати свої почуття за цією безглуздою офісною маскою.

Олег, відклавши вбік іграшковий вагончик, зніяковіло, але неймовірно щасливо усміхнувся. Він обережно взяв її за руку.