Їй відмовляли на співбесідах через вік і стать! Але саме ця дівчина врятувала 284 пасажири, коли в небі відмовили двигуни…
Поки рейс 847 повільно буксирували на безпечну стоянку в оточенні пожежних машин швидкої допомоги, Гармаш нарешті знайшов у собі сили заговорити:
— Майоре Гончар… Те, що ви щойно зробили, виходить за межі всього, що я бачив за двадцять три роки в авіації. Я навіть не знаю, з яких слів почати вам дякувати.
Валерія акуратно перевела тумблери живлення у вимкнений стан і зняла навушники.
— Вам не потрібно мені дякувати, капітане. Просто наступного разу пам’ятайте, що справжній професіоналізм іноді приходить звідти, звідки його найменше очікують.
Капітан Романенко, чиї корпоративні принципи ледь не коштували життя всім на борту, важко зітхнув.
— Валеріє, я боржник перед вами до кінця своїх днів. Моя сліпа впертість і бажання діяти виключно за папірцем ледь не вбили нас усіх.
— Стандартні процедури написані кров’ю, і вони існують не просто так, — дипломатично відповіла дівчина, збираючи свої речі. — Але коли літак розвалюється в повітрі, іноді потрібні рішення, які виходять за межі будь-яких довідників.
Тим часом Андрій Мороз вже посадив свій Су-27 і швидким кроком ішов бетонкою до величезного лайнера, що застиг на пероні. Його наздогнала Дарина Тарасюк.
— Командире, ви маєте це почути, — сказала вона, і в її голосі звучала суміш абсолютного захвату та глибокої поваги. Диспетчери щойно передали дані. Пілот, який щойно посадив цю махіну… Її позивний — «Фенікс».
Мороз різко зупинився. Вираз його обличчя змінився на благоговійний. Майор Валерія Гончар, легендарний «Фенікс», була справжнім міфом серед пілотів військової авіації, людиною, чиє ім’я викликало захоплення у штабах по всій Європі.
Коли Валерія врешті спустилася по трапу на залитий осіннім сонцем житомирський аеродром, на неї вже чекали. Мороз, Тарасюк та кілька десятків інших військових пілотів і техніків вишикувалися в лінію. Щойно її кросівки торкнулися бетону, вони одночасно віддали їй військову честь. Цей момент — коли еліта бойової авіації салютує мініатюрній дівчині в джинсах та розтягнутому светрі на тлі понівеченого цивільного лайнера — згодом стане однією з найвідоміших фотографій у сучасній історії авіації. Пасажири рейсу 847, які спускалися слідом, один за одним зупинялися, повільно усвідомлюючи, що життя їм врятувала людина, чий геній значно перевищував усе, що вони могли собі уявити.
У наступні кілька тижнів після тієї вересневої посадки майор Валерія Гончар отримає пропозиції про роботу від кожної провідної авіакомпанії Європи та Північної Америки. Записи розмов у кабіні та розшифровки параметрів її польоту стануть обов’язковим матеріалом для вивчення як у військових академіях, так і в центрах підготовки цивільних пілотів по всьому світу. Жорсткі корпоративні протоколи компаній будуть переглянуті: система нарешті визнає, що винятковий талант не залежить від статі чи віку.
Але в той момент, на залитій сонцем бетонній смузі «Озерного-2», під салют пілотів винищувачів, її особиста трансформація остаточно завершилася. Вона більше не була просто недооціненою пасажиркою номер 127. Вона була «Феніксом» — дівчиною, яка довела всьому світу, що коли тебе недооцінюють, це дає тобі найпотужнішу зброю.
Пройде рівно шість місяців, і капітан Валерія Гончар офіційно займе ліве крісло широкофюзеляжного лайнера компанії «Атлантик-Україна». Вона очолить програму кризового реагування і буде навчати молодих пілотів, які вже ніколи не зроблять помилки, оцінюючи здібності людини за її зростом, зовнішністю чи колишнім місцем служби. Але це вже зовсім інша історія.
