Їй відмовляли на співбесідах через вік і стать! Але саме ця дівчина врятувала 284 пасажири, коли в небі відмовили двигуни…

Зовні, у кабіні винищувача Су-27, командир ескадрильї Андрій Мороз із наростаючим здивуванням спостерігав за дивом. «Боїнг», який ще хвилину тому падав як осінній лист, раптом вирівняв крила і почав переходити у стабільнішу глісаду.

— «Сокіл-2», ти це бачиш? — передав Мороз своїй веденій. — Я не знаю, хто там у них зараз за штурвалом, але те, що вони роблять, суперечить законам фізики. І це працює.

Всередині кабіни Валерія вела запеклу битву, де суворі закони фізики та аеродинаміки сплелися з роками її бойового досвіду. Кожен її рух був вивіреним до міліметра. Вона відчувала машину так, ніби стала її частиною.

— П’ять тисяч футів, швидкість двісті шістдесят вузлів, — доповіла Савченко. Вперше за останні пів години в її голосі прозвучала слабка, але чітка нотка надії. — Вертикальна швидкість падіння зменшується. Ми… ми справді трохи набираємо висоту!

— Михайле, — не відриваючи погляду від приладів, різко сказала Лєра. — Зв’яжіться з вежею управління «Озерного-2». Повідомте їм, що ми не будемо робити кіл над базою. Ми йдемо на прямий захід, на їхню найдовшу смугу.

Гармаш натиснув кнопку радіозв’язку. Його голос нарешті повернув свою звичну капітанську впевненість:

— Вишка «Озерне-2», це «Атлантик-Україна 847». Ми частково відновили контроль над курсом. Запитую негайний прямий захід на посадку.

Відповідь військового диспетчера пролунала миттєво, сухо і чітко:

— «Атлантик-Україна 847», зрозумів вас. Даю дозвіл на прямий захід, смуга двадцять п’ять. Вітер біля землі зустрічний, п’ять метрів за секунду. Всі пожежні та медичні розрахунки вже чекають на вас уздовж смуги.

— Чотири тисячі футів, швидкість стабільно двісті п’ятдесят, — відраховувала Савченко.

Романенко, чия гордість і корпоративна самовпевненість були розбиті вщент, тепер з абсолютним захопленням спостерігав за діями дівчини.

— Майоре Гончар… — тихо промовив він. — Як вам вдається так філігранно тримати цю величезну масу в повітрі лише за допомогою одного двигуна?

— Це роки практики на машинах, які були прошиті осколками над небезпечними територіями, — не відволікаючись, відповіла Валерія. — Закони фізики однаково працюють що для легкого винищувача, що для трьохсоттонного лайнера. Головне — відчувати енергію борту.

Тим часом у пасажирському салоні жахлива вібрація і неконтрольовані крени почали вщухати. Люди відчули, що хаотичне падіння змінилося на щось схоже на керований, хоч і дуже жорсткий, політ. Марко Величко міцно тримався за своє відкидне крісло, затамувавши подих і вдивляючись у наближення землі крізь ілюмінатор на дверях.

— Три тисячі футів. Я бачу смугу! — з неймовірним полегшенням вигукнула Ірина Савченко.

Романенко, який змушений був визнати власну безпорадність перед обличчям цієї катастрофи, похитав головою.

— Валеріє, я маю попросити у вас вибачення, — сказав він. — Те, що ви зараз робите, теоретично неможливо.

— Це неможливо лише тому, — спокійно відповіла Лєра, плавно зменшуючи тягу перед торканням, — що мої інструктори в університеті Повітряних Сил колись навчили мене: слово «неможливо» зазвичай означає просто «цього немає у вашій інструкції».

Рейс 847 торкнувся бетонки злітно-посадкової смуги військового аеродрому «Озерне-2» о 12:47 за місцевим часом. Це сталося з такою неймовірною м’якістю, яка суперечила всім законам логіки для літака без гідравліки. Пасажири в салоні навіть не одразу зрозуміли, що вони вже на землі, аж доки потужне ревіння реверсу вцілілого двигуна та різке гальмування не підтвердили: вони врятовані.

Коли багатотонна машина нарешті повністю зупинилася наприкінці смуги, в кабіні запанувала глибока, майже дзвінка тиша. Капітан Гармаш сидів, відкинувшись на спинку крісла, і немигаючим поглядом дивився на мертві прилади. Ірина Савченко тихо плакала від пережитого стресу, сховавши обличчя в долонях. А капітан-інструктор Віктор Романенко просто завмер, вражений до глибини душі.

Валерія Гончар потягнулася до мікрофона гучного зв’язку.

— Пані та панове, говорить кабіна пілотів, — пролунав її спокійний, професійний голос на весь салон. — Вітаємо вас на військовому аеродромі «Озерне-2». Будь ласка, залишайтеся на своїх місцях до прибуття рятувальних служб.

На секунду в салоні зависла тиша, а потім він просто вибухнув. Сотні людей одночасно закричали, заплакали і заплескали в долоні. Це були овації живих.

Зовні, у повітрі, командир ескадрильї Андрій Мороз саме заходив на посадку слідом за «Боїнгом».

— КП «Зоря», це «Сокіл-Ведучий», — передав він по рації. — Спостерігаю успішну посадку цивільного борту. Захід і торкання були виконані просто бездоганно. Прошу надати інформацію: хто з екіпажу пілотував судно на фінальному етапі?