На вокзалі його зустрічала не наречена, а якась жебрачка з дитиною… Військовий завмер: “ТИ ХТО ТАКА?!”

Напередодні від’їзду Назара до війська вони з Оксаною провели вечір так само, як і в день випускного — на тихому березі річки Унави. Сиділи, міцно обійнявшись, і мовчки дивилися на зорі, що відбивалися у темній воді. У тій тиші було стільки невисловленої ніжності, що слова здавалися зайвими.

— Назаре, я так сильно тебе кохаю, — палко прошепотіла тоді Оксана, торкаючись його обличчя. — Я хочу бути твоєю. Повністю. Завжди.

І тієї ночі, під кронами старих дерев, вони вперше віддалися своїм почуттям без залишку. Це було чисто, щиро і сповнено справжнього кохання. Назар тоді клявся, що одразу після повернення вони поберуться, а Оксана зі сльозами щастя обіцяла чекати його стільки, скільки буде потрібно. У той момент вони обидва знали: їхнє майбутнє буде світлим, і ніщо не зможе розірвати цей невидимий зв’язок між їхніми серцями.

Минуло шість місяців. Назар, проходячи строкову службу в Десантно-штурмових військах (ДШВ), швидко зрозумів, що військова справа — це його справжнє покликання. З Оксаною вони часто обмінювалися довгими, теплими листами, а коли випадала нагода — довго розмовляли по телефону, ділячись планами на майбутнє.

Батьки теж не забували надсилати звістки, хоча телефонні розмови з матір’ю залишалися такими ж напруженими й сухими. Служба в десанті була виснажливою, але саме тут, серед постійних тренувань і польових виходів, Назар відчув, що означає бути сильним — не лише фізично, а й морально. Він навчився миттєво приймати рішення, брати відповідальність за свої вчинки і стояти горою за бойових побратимів.

У ті хвилини, коли серце болісно стискалося від туги за рідним домом, він знаходив розраду в листах своєї коханої Оксанки. Вони були для нього наче рятувальне коло в бурхливому океані.

А потім сталося незбагненне. Оксана просто зникла з його життя.

Листи перестали надходити. Повідомлення в месенджерах залишалися непрочитаними, а її телефон уперто і монотонно повторював: “Абонент перебуває поза зоною досяжності”. Спочатку Назар намагався зберігати холодний розум, заспокоюючи себе думками, що, можливо, дівчина загубила телефон або в неї виникли якісь тимчасові сімейні труднощі. Але час невблаганно йшов, дні складалися в тижні, і його терпіння почало випаровуватися.

Зрештою, не витримавши невідомості, він вирішив звернутися по допомогу до свого давнього товариша Руслана, який залишився у Фастові і навчався в місцевому професійному ліцеї на зварювальника. Назар був упевнений, що Руслан обов’язково знає, що саме відбувається з Оксаною. Однак відповідь друга була короткою, плутаною і тривожною. Руслан відвів очі (це відчувалося навіть через інтонацію в слухавці) і квапливо заявив, що вже давно не бачив Оксану в місті.

Ця розмова спантеличила хлопця ще більше. Розуміючи, що чекати більше несила, він зважився на найважчий крок — зателефонував матері. Назар чудово усвідомлював, що ця розмова не принесе нічого доброго, але нестерпне хвилювання за кохану пересилило будь-які побоювання.

Коли Назар запитав про Оксану, Ольга Миколаївна, здавалося, тільки цього й чекала. Вона показово важко зітхнула, ніби готуючи сина до гіркої правди, і трагічним тоном вимовила:

— Не хотіла я тебе засмучувати, синочку, але я все-таки мала рацію щодо цієї дівулі. Попереджала ж тебе не раз, але ти не хотів слухати рідну матір…

Назар відчув, як по спині пробіг холодок, а мати продовжила свій монолог:

— Твоя Оксана, виявляється, не така вже й вірна. Не дочекалася вона тебе.

— Мамо, що ти несеш?! Я не вірю жодному твоєму слову! — зірвався Назар, не стримуючи гніву. — Ти просто наговорюєш на неї, бо завжди її ненавиділа і мріяла нас розлучити! Оксана ніколи б так не вчинила!

Але Ольга Миколаївна, не здригнувшись, завдала нищівного удару:

— Така, синку, саме така! І не просто зрадила… Вона вагітна! Живіт уже на ніс лізе. Я сама її в центрі бачила. Йшла вся понура, очі в землю ховала. Ще б пак, такий сором!

Ці слова вразили Назара так, ніби йому під дих ударили прикладом. Усе всередині похололо.

— Яка вагітна? — ледь чутно прошепотів він, хапаючись за спинку ліжка в казармі. Його мозок гачкоподібно зачепився за ту їхню останню ніч. Якщо вона вагітна, то це може бути його дитина!

Але мати не дала йому навіть шансу на цю світлу думку.

— Від кого вагітна? А ось це найцікавіше! — отруйно додала Ольга Миколаївна. — Мені тут люди добрі фотографії показали. Твоя ненаглядна Оксаночка по чужих ліжках стрибала, щойно ти за поріг! І знаєш з ким? З твоїм дружком Русланом! Він сам хвалився фотографіями, де вони разом у ліжку. Ось тобі і твоя “чиста любов”! Розпуста і ганьба!

Кожне слово матері, немов розпечений цвях, встромлялося в серце Назара. Він не міг у це повірити. Як? Чому? Невже вона віддалася Руслану одразу після тієї їхньої чарівної ночі біля річки? Невже всі її слова були брехнею? Якщо вона спала і з ним, і з Русланом… чия тоді це дитина?!

Після цієї розмови Назар відчув себе повністю розчавленим. Світ навколо нього просто розлетівся на дрібні друзки. Від шаленого нервового напруження його почало трясти, різко підскочила температура. Хлопець потрапив до військового лазарету, де лікарі довго губилися в здогадках, що ж спровокувало таку лихоманку. А причина крилася у глибокій душевній травмі.

Минув тиждень, перш ніж Назару вдалося хоч трохи опанувати себе. Він змусив себе загнати нестерпний біль від зради у найглухіший куток свідомості. Вирішив жорстко: нехай Оксана живе так, як їй заманеться, а він більше ніколи не хоче нічого про неї чути. Залишок строкової служби він відпрацював як бездушна машина, а одразу після демобілізації підписав довготривалий контракт, вирішивши присвятити своє життя армії.

Спочатку життя здавалося просто монотонним, але потім почалися постійні ротації, виснажливі полігонні навчання та тривалі відрядження. За чотири роки контракту Назар жодного разу не повернувся до рідного Фастова, хоча міг би спокійно взяти законну відпустку. Він не перестав сумувати за домом, за затишними вулицями свого дитинства, але страх зустріти Оксану був сильнішим за будь-яку ностальгію.

Назар, бувалий десантник, який не боявся складних бойових завдань, відчував панічний страх перед можливою зустріччю з дівчиною, яка його зрадила. Він боявся, що його серце просто не витримає, що гнів, образа і гіркота захлиснуть його з такою силою, що він не зможе себе контролювати.