На вокзалі його зустрічала не наречена, а якась жебрачка з дитиною… Військовий завмер: “ТИ ХТО ТАКА?!”

Батько Назара, Юрій Іванович, безмовно, але покірно підтримував свою дружину. Втім, так було завжди. За своєю натурою він був людиною тихою, м’якою і неконфліктною. У житті і на роботі він повністю залежав від дружини. Адже Ольга Миколаївна обіймала керівну посаду в міській раді і очолювала важливий відділ архітектури, а він, Юра, трудився там же звичайнісіньким водієм службового авто.

Ольга Миколаївна була вкрай незадоволена вибором сина, але найбільше її злило те, що її єдиний, перспективний хлопчик вирішив пов’язати своє життя з простою дівчиною, та ще й донькою матері-диначки. Мати Оксани, пані Марія, багато років тому приїхала до їхнього міста зі столиці, будучи вже при надії. Вона народила доньку, але ніколи й нікому не розповідала, хто насправді був батьком дитини.

Працювала Марія скромною кравчинею: шила розкішні сценічні костюми для артистів у місцевому Будинку культури, та ще й брала купу підробітків додому, щоб хоч якось звести кінці з кінцями і дати доньці все необхідне.

Ольга Миколаївна ніяк не могла змиритися з тим, що її син обрав собі таку “непрестижну” наречену. Вона вже давно, у своїх мріях, підшукала для Назара іншу супутницю життя — Єву, доньку міського голови, дівчинку з вельми заможної, впливової та шанованої родини.

У її очах такий шлюб був би просто ідеальним квитком у вище суспільство. І жінка мала твердий намір зробити все можливе й неможливе, щоб зруйнувати стосунки сина з його “непутящою” обраницею. Ольгу Миколаївну абсолютно не обходило те, що обрана нею Єва не мала і десятої частки тієї природної вроди та душевної теплоти, якою володіла Оксана. Набагато важливішим для чиновниці було те, що донька мера відкривала перед ними величезні перспективи.

Вона всіляко намагалася переконати сина налагодити спілкування з Євою, вбачаючи в цьому гарантію забезпеченого і стабільного майбутнього. Однак Назар виявився впертим і категоричним. Він твердо заявив, що його серце належить тільки Оксані, і жодні вмовляння, погрози чи маніпуляції матері не змусять його зрадити свої почуття.

З часу закінчення школи хлопець став абсолютно некерованим для матері, що лише посилювало її тривогу.

— Ти занадто сувора до них, Олю, — сказала якось її давня подруга за фіжанкою кави. — Молодь повинна сама обирати свій шлях.

— Я лише хочу, щоб мій син жив краще за мене! — емоційно вигукнула Ольга Миколаївна, стукнувши чашкою по столу. — Я все життя тяжко працювала, вигризала цю посаду, щоб у нього було гідне майбутнє! А що йому дасть ця наївна дівчисько? Вона йому не рівня!

— А якщо він з нею по-справжньому щасливий? — парирувала подруга.

Ольга Миколаївна на мить замислилася, але її гордість і владність не дозволили визнати правоту цих слів. І під кінець розмови вона безапеляційно додала:

— Щастя — це явище тимчасове. А от помилки молодості доводиться розхльобувати все життя.

Вона будувала грандіозні плани на майбутнє сина: хотіла відправити його навчатися до престижного столичного університету в Києві, щоб він міг здобути солідну освіту, завести корисні знайомства і зробити блискучу кар’єру.

Але Назар несподівано сплутав їй усі карти, заявивши, що вирішив піти на контрактну службу до війська. Він був глибоко переконаний, що справжній чоловік повинен пройти цей етап, загартувати характер у Десантно-штурмових військах, а вже потім остаточно визначатися з вибором цивільної професії.

Ольга Миколаївна була просто в шоці. Вона намагалася напоумити сина, благала його переглянути своє рішення, кричала, плакала, але всі її спроби виявилися марними. У відчаї вона навіть вирішила діяти за його спиною: потайки пішла до міського військкомату, сподіваючись “вирішити питання” через свої зв’язки і звільнити сина від служби.

Але там на неї чекав холодний душ. Військком, людина суворих принципів, який не боявся міських чиновників, ввічливо, але дуже твердо порадив їй заспокоїтися і перестати втручатися в життя дорослого чоловіка. Він підкреслив, що Ольга Миколаївна повинна пишатися тим, що виховала такого свідомого сина, який не шукає легких шляхів і бажає чесно виконати свій обов’язок, не ховаючись за мамину спідницю.

Ці слова, сказані авторитетною людиною, змусили жінку відступити, але не здатися. Вона усвідомила, що її вплив на сина більше не є безмежним, і що Назар готовий приймати власні рішення, навіть якщо вони йдуть усупереч її планам.

Назар же вирішив вирушити на службу не лише з патріотичних міркувань, але й з таємною надією. Він вірив: за час його відсутності мати нарешті заспокоїться, змириться і прийме його вибір. Він сподівався, що коли повернеться додому і вони з Оксаною зможуть одружитися, матір побачить, як щиро і віддано дівчина його чекала…