«Гнати її в шию!»: мажор покинув вагітну кохану біля вівтаря. Гірка розплата наздогнала його, коли він дізнався правду…

Коли Галина Степанівна пішла спати, щільно причинивши за собою двері, Поліна та Ігор залишилися на кухні. Нічна тиша спонукала до відвертості. Майбутня мама більше не могла приховувати свою тривогу, і її знову накрила хвиля паніки.

— Боже, Ігорю… Тепер я буду матір’ю-одиначкою, — вона обхопила чашку тремтячими руками. — Мій тато буде так страшенно розчарований. Вони з мамою знали про весілля, вони ж зараз у дипломатичному відрядженні… Що я їм тепер скажу, коли вони повернуться до Києва? Це такий страшний удар для нашої родини.

Вона зробила глибокий вдих, намагаючись стримати нові сльози:

— І знаєш, що найгірше? Я взагалі не розумію, що відбувається і кому це було потрібно! Виходить, що хтось навмисно замовив той брудний фотомонтаж і відправив його Глібові прямо під час банкету. Але кому я могла так сильно перейти дорогу? Я ж ні з ким не конфліктувала…

Поліна підняла на Ігоря розгублений погляд:

— Мені було так боляче, що він навіть не засумнівався! Він одразу повірив у той бруд, а я просто стояла і принижувалася, намагаючись хоч щось пояснити. А його мати… вона втрутилася і обізвала мене останніми словами. Не здивуюся, якщо це саме її рук справа. Вона ж мене з першої секунди зненавиділа, бо я, бачте, не з їхнього «елітного» кола. Чому б їй не спробувати зірвати наше весілля в такий підлий спосіб?

— Це дуже схоже на правду, Поліно, — спокійно і розважливо відповів Ігор, уважно слухаючи кожне її слово.

— Що ж я скажу татові? — у відчаї бурмотіла вона, хитаючи головою. — Він же так чекав на цього онука…

Ігор помовчав кілька секунд, збираючись із думками, а потім несподівано, але дуже твердо та впевнено запропонував:

— А ти батькам взагалі нічого не кажи. Послухай мене уважно, я ось що придумав.

Він подався вперед і подивився їй просто в очі:

— Давай ми з тобою розпишемося. Прямо зараз, до того, як вони повернуться з відрядження. Ти спокійно народиш дитину в законному шлюбі. А якщо потім захочеш — ми просто тихо розлучимося. Я навіть готовий офіційно платити аліменти, щоб усе виглядало максимально правдоподібно і твої батьки ні про що не здогадалися.

Поліна завмерла, не вірячи своїм вухам. А Ігор тим часом продовжив, і його голос злегка затремтів від хвилювання:

— Але якщо бути до кінця чесним, Поліно… Я люблю тебе. Люблю ще зі школи. І для мене у всьому світі не існує нікого іншого. Мені абсолютно байдуже, хто твої батьки, який у них статус чи статки. Ти помилилася з Глібом, він виявився слабаком, але благаю тебе, не роби помилку знову. Дозволь мені бути поруч. Я зроблю все можливе і неможливе, щоб ти і наша дитина були по-справжньому щасливі.

— Ти… ти справді готовий на це? — опішила від почутого Поліна, широко розплющивши очі. — Ось так просто взяти і одружитися з дівчиною, яка чекає дитину від іншого чоловіка?

— Я вже сказав тобі, що люблю тебе, — м’яко усміхнувся Ігор. — І я готовий стати для тебе надійним чоловіком, а для малюка — справжнім батьком. Захочеш — будемо жити як справжня сім’я. А ні — просто розлучимося, без жодних претензій. Вирішувати тільки тобі. Я не тисну.

Тієї ночі Поліна довго не могла заснути на чужому ліжку, раз у раз прокручуючи в голові слова Ігоря. Після цієї відвертої розмови її думка про цього хлопця кардинально змінилася. Раніше він здавався їй лише тихим, непомітним відмінником, який вічно ходив у смішних окулярах і був з головою занурений у підручники.

Але зараз перед нею сидів абсолютно інший чоловік. Дорослий, сильний, впевнений у собі. Він мав привабливу зовнішність, глибокий розум і сталевий характер. Ігор успішно працював старшим розробником у відомій київській ІТ-компанії «ГлобалТех», добре заробляв і нічого не шкодував для своєї старенької бабусі, оточивши її турботою.

З кожним новим днем, проведеним у цій квартирі, Поліна відкривала в Ігорі ті риси, яких так катастрофічно бракувало інфантильному Глібу: відповідальність, емпатію, готовність брати на себе удари долі. Вона поступово почала усвідомлювати, що її зранене серце потроху відтає і починає належати цьому надійному чоловікові.

Через кілька тижнів роздумів, оповита його щоденною, ненав’язливою турботою, вона таки відповіла на пропозицію Ігоря згодою.

Цього разу вони вирішили обійтися без жодного пафосу, розкішних ресторанів та фальшивих гостей. Вони просто прийшли до столичного РАЦСу у звичайному, але охайному одязі і тихо розписалися. Ввечері, у вузькому родинному колі, вони відзначили цю подію на тій самій кухні. Галина Степанівна спекла з такого приводу свій фірмовий святковий торт, і цей надзвичайно скромний, але сповнений щирої любові вечір став справжнім початком їхнього нового, щасливого життя.

Коли батьки Поліни нарешті повернулися до України зі свого тривалого відрядження, її вагітність була вже досить помітною. Валерій Юрійович та його дружина з величезною радістю прийняли нового зятя. Майбутні дідусь і бабуся з нетерпінням чекали на появу онуки і були безмежно щасливі, що їхня донька не помилилася у виборі.