«Гнати її в шию!»: мажор покинув вагітну кохану біля вівтаря. Гірка розплата наздогнала його, коли він дізнався правду…

Поліна, приголомшена цим раптовим вибухом люті, розгублено заглянула через його плече на екран смартфона. Її серце завмерло, а дихання перехопило від жаху.

На серії фотографій була зображена дівчина з її обличчям. Вона знаходилася в оточенні кількох чоловіків у вкрай компрометуючих, непристойних позах, які не залишали жодного простору для фантазії. Від глибокого шоку наречена кілька секунд не могла видавити з себе й звуку, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг.

Зібравши останні крихти самоконтролю, вона тремтячим голосом спробувала порозумітися з чоловіком:

— Глібе… рідний, послухай! Я уявлення не маю, що це за бруд! Це не я на фото! Хіба ти не бачиш, що це дешевий фотомонтаж? Хтось просто підставив моє обличчя! Ти що… ти справді мені не віриш?!

— Я вірю своїм очам! — просичав Гліб, стискаючи телефон так, що побіліли кісточки пальців. — І те, що я зараз бачу, говорить зовсім не на твою користь!

Розлючений наречений не бажав слухати жодних виправдань. Його гордість була зачеплена, і він дивився на жінку, яку ще хвилину тому називав коханою, з відвертою огидою.

У цей найстрашніший момент до них рвучко підбігла мати Гліба. Вікторія Сергіївна, навіть не намагаючись приховати свого отруйного зловтіхи, тріумфально склала руки на грудях. Її очі хижо блищали, адже вона нарешті отримала те, чого так довго чекала.

— Я ж казала тобі, синку! Я попереджала! — її голос дзвенів від задоволення, привертаючи увагу найближчих гостей. — Усі ці приїжджі мисливиці за столичними статками абсолютно однакові! Їм тільки й треба, що вчепитися мертвою хваткою у пристойного хлопця з хорошої родини, прив’язати його до себе дитиною і влаштувати собі безтурботне життя в Києві.

Жінка зневажливо зміряла поглядом зблідлу наречену і добила її останніми словами:

— І ця дитина, найімовірніше, навіть не твоя, Глібе! Вона, мабуть, і сама не знає, від кого завагітніла, після таких-то розваг. Гнати її треба в шию без жодного зволікання! А завтра з самого ранку я підключу всі свої зв’язки, і ми анулюємо цей ганебний розпис! Ти чуєш мене, хлопчику мій?

Оглушена, розчавлена і публічно принижена Поліна не могла дихати. Кисень ніби викачали з повітря. Вона різко розвернулася і, підібравши поділ своєї скромної, але такої дорогої для неї білої сукні, вибігла з території ресторану просто на вулицю. Не в силах впоратися з пекучим болем і несправедливою образою, дівчина бігла навмання.

Гарячі сльози безперервним потоком струменіли по її щоках, залишаючи темні сліди від туші. Ці чорні доріжки на її світлому обличчі здавалися їй тавром, яке ніби випалювало шкіру, нагадуючи про щойно пережите пекло. Вона спотикалася на високих підборах об київську бруківку, ледь тримаючись на ногах, ризикуючи щомиті впасти.

Нарешті, зовсім вибившись із сил, Поліна добігла до найближчого затишного скверу неподалік від набережної. Впавши на холодну дерев’яну лавку під тінистим каштаном, вона тремтячими, неслухняними пальцями почала гарячково набирати номер Гліба. Її життєво необхідно було пояснити коханому, що все це — просто жахлива помилка, чийсь жорстокий, хворіший жарт, спланована диверсія.

Телефон ледь не вислизав із вологих долонь. Гудки здавалися вічністю.

— Глібе… благаю, вислухай мене! — почала вона, щойно він підняв слухавку. Її голос зривався на істеричні схлипування. — Це не я на тих мерзенних фотографіях! Хтось змонтував їх!

Але не встигла вона вимовити більше ні слова, як із динаміка пролунав лютий, сповнений ненависті крик Гліба, який обпалив її вухо і остаточно розбив серце на друзки.

— Можеш навіть не витрачати час на виправдання! Я не бажаю більше ніколи тебе бачити! Зникни з мого життя і навіть не намагайся повісити на мене своє чуже поріддя!

Ці жорстокі слова, мов іржавий ніж, встромилися в її душу. Поліна задихнулася від горя. Вона міцно замружила очі, марно намагаючись зупинити потік сліз.

— Але ж я ні в чому, чуєш, ні в чому перед тобою не винна! — її голос звучав відчайдушно, майже благально. — Я не знаю, що це за знімки! Повір мені, благаю, я завжди була вірною тільки тобі!

Проте її слова розчинялися в порожнечі, не знаходячи жодного відгуку в серці чоловіка, якому вона довірила своє життя. Вона фізично відчувала, як її затишний, вимріяний світ руйнується, і нічого, здавалося, вже не могло повернути все назад. Раптом вона почула на тому кінці дроту метушню — слухавку у Гліба вихопила його мати. У динаміку чітко залунав крижаний, злісний голос Вікторії Сергіївни. Вона зовсім не добирала слів, називаючи Поліну найобразливішими епітетами та погрожуючи знищити її життя в столиці, якщо та ще раз наважиться їм зателефонувати.

У нападі безсилої люті, не витримавши цього нелюдського приниження, наречена з усієї сили жбурнула свій смартфон далеко в густі кущі бузку. Вона обхопила себе руками за плечі, сильно здригаючись від холоду образи.

Воспоминання про те, як вони познайомилися, нещадно наринули на неї з новою силою. А зустрілися вони за дуже романтичних обставин — на модній виставці сучасного мистецтва в столичній галереї «Арт-Простір на Подолі». Тоді Гліб зізнався, що зайшов туди абсолютно випадково, ховаючись від раптової київської зливи. Відтоді вони почали зустрічатися, гуляти вузькими вуличками старого міста, і вже зовсім скоро зізналися одне одному в коханні.

Гліб був на сьомому небі від щастя, коли дізнався, що вони чекають дитину. Він сам, з власної ініціативи, запропонував якомога швидше узаконити їхні стосунки, щоб малюк народився у шлюбі. Але тепер усе те, що здавалося таким міцним, надійним і справжнім, просто згоріло вщент за одну коротку мить.

— Боже, що ж я скажу своїм батькам? — розриваючись від душевного болю, пошепки питала себе Поліна. — Ця брудна ситуація може нашкодити татовій репутації. Яка ж я була наївна дурепа!