Багатій помирав у VIP-палаті, і лише бідна санітарка знала правду! Коли вона увірвалася на консиліум, лікарі просто оніміли…

Леонід роздратовано видихнув і пішов геть, постійно з кимось зідзвонюючись. Альона залишилася сама. Вона розуміла, що всі ці ділові розмови на межі смерті чоловіка — це цинізм вищого ґатунку. Але в глибині душі їй самій було страшно. Їхній шлюб давно тріщав по швах, Григорій так і не подарував їй омріяну дитину, постійно відкладаючи це через бізнес. Якщо він помре, чи не втратить вона все своє звичне, розкішне життя?

Поки в коридорах зріла фінансово-сімейна драма, в реанімації йшла війна за кожен вдих. Підключені до Савицького монітори показували нестабільні цифри. Введена імуносупресивна терапія тільки починала діяти.

Коли Орест Ковальський вийшов до посту медсестер, Зоряна несміливо підійшла до нього.

— Він впорається? — тихо запитала вона.

Завідувач важко зітхнув, протираючи окуляри.

— Складно сказати, Зоряно. Але в нього з’явився шанс. Якщо препарати подіють і ми зможемо стабілізувати печінку, попереду буде довгий шлях реабілітації. Треба просто дочекатися позитивної динаміки.

— Я дуже прошу вас… не здавайтеся.

Ковальський подивився на санітарку таким поглядом, що на мить втратив свою звичну суворість.

— Не турбуйтеся, — сказав він, повертаючи собі офіційний тон. — Я роблю все, що в моїх силах.

Здавалося б, дивовижний порятунок безнадійного пацієнта — це вже достатньо гострий сюжет для одного відділення. Але саме в ці дні київська клініка перетворилася на епіцентр справжньої мелодрами. Виявилося, що у Григорія Савицького є не лише цинічний бізнес-партнер та холодна законна дружина, а й коханка. І нею виявилася колишня однокурсниця Зоряни по медичному університету.

Чутки про це миттєво облетіли відділення, коли хтось із медсестер побачив, як у приймальному спокої з’явилася молода, ефектна жінка. Вона назвалася Мариною і у відчаї розпитувала чергових про стан Савицького. Дівчата в реєстратурі невдоволено відмахувалися: мовляв, інформацію надаємо виключно найближчим родичам або офіційним представникам, зачекайте в коридорі і не влаштовуйте істерик.

Марина виглядала років на тридцять: симпатична, з тонкими рисами обличчя та великими карими очима, які зараз почервоніли від сліз. Вона нервово стискала в руках телефон, комусь дзвонила, а потім безсило опустилася на банкетку і тихо розридалася, сховавши обличчя в долоні.

Саме в цей момент повз реєстратуру проходила Зоряна з купою свіжих рушників. Вона кинула погляд на жінку і раптом впізнала її. Вони дійсно недовго вчилися разом на перших курсах головного медичного вишу. Марина тоді була в іншій групі — весела, яскрава, завжди в центрі уваги. Потім ходили чутки, що вона покинула складне навчання заради кар’єри моделі чи роботи в івент-агентстві. Дівчата ніколи не були близькими подругами, але Зоряна не змогла пройти повз чужу біду.

Вона обережно підійшла і торкнулася плеча жінки:

— Марино?

Та здригнулася, немов від удару. Підвела заплакані очі й розгублено подивилася на дівчину в синьому робочому халаті.

— Ти… вибач, я не пам’ятаю, як тебе звати…

— Я Зоряна. Ми колись разом вчилися на потоці, — тихо сказала санітарка, щоб ніхто із зайвих вух не підслухав.

— Зоряно! Боже, так, я щось пригадую, — Марина схопила її за руку крижаними пальцями. — Пробач, я зараз просто на межі нервового зриву. Савицький… Григорій… Мені сказали, що він при смерті! Це правда?

— Він дуже важко хворий, так. Але шанс є, лікарі борються, — обережно добираючи слова, відповіла Зоряна.

— Я мушу його побачити! — вигукнула Марина, і її голос зірвався на хрип. — Благаю, допоможи мені! Я… я дуже близька йому людина. Мені життєво необхідно знати, що з ним. Я маю сказати йому дещо критично важливе!

Зоряна внутрішньо напружилася. “Дуже близька людина” — отже, коханка. Вона чудово знала, що законна дружина Альона цілодобово чатує під реанімацією. Поява Марини тут — це сірник, піднесений до порохової діжки. Уявляючи, який грандіозний скандал може спалахнути у стінах відділення, Зоряна похитала головою.

— Я не можу просто так провести тебе туди. Він у реанімації, туди навіть офіційну дружину пускають лише на п’ять хвилин, і то зі скандалами.

— Але ж ти можеш хоча б спитати лікаря? — благально склала руки Марина, і з її очей знову бризнули сльози. — Прошу тебе, Зорю! Мені треба сказати йому… я вагітна. І це його дитина.

Зоряна мимоволі охнула і прикрила рот рукою, але миттєво опанувала себе.

— Він… він знає?

— Ні! — Марина похитала головою. — Я сама дізналася буквально тиждень тому. Хотіла влаштувати йому сюрприз, коли він повернеться з відрядження, а він раптово потрапив сюди!

Оце так поворот. Виходить, впливовий київський фінансист чекає на спадкоємця не від своєї витонченої законної дружини, а від Марини. Новина була надзвичайно серйозною, особливо з огляду на те, що Савицький зараз балансував на тонкій межі між життям і смертю. Дівчина чудово розуміла: якщо Альона дізнається про це зараз, вулкан вибухне прямо над ліжком хворого.

Проте людина в реанімації має святе право знати, що в нього буде дитина, навіть якщо він сам не може відповісти. Іноді саме такі емоційні потрясіння змушують пацієнтів чіплятися за життя з подвійною силою.

Ситуація була вкрай делікатною.

— Я спробую, — ледь чутно видихнула Зоряна. — Але прошу тебе: поводься максимально тихо. Тут, у лікарні, істерики ні до чого. І пам’ятай, що за двадцять метрів звідси сидить його законна дружина.

— Я знаю, — Марина нервово прикусила губу. — Але я не можу приховувати правду. Якщо… якщо він помре, я залишуся абсолютно сама з малюком на руках. А ми ж так мріяли бути разом…