«Мамо, він — моя копія!» Син привів з вулиці брудного хлопчика. Жінка глянула на нього і впала на коліна…

Поліна завмерла. Слова сина пролунали, мов постріл у тиші. Вона перевела розгублений погляд з Артура на Мілану, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг.

— Про що ти говориш, Артеме? — її голос ледве було чутно.

Артур, почервонівши від люті, замахнувся на сина.

— Закрий свою пельку, малий брехун! Май повагу до батька!

Але Артем навіть не кліпнув.

— Я все бачив, мамо! А потім він погрожував мені, щоб я мовчав. Тому я й перестав з ним спілкуватися.

Мілана, відчуваючи, що їхній корабель іде на дно, істерично замахала руками.

— Це якийсь абсурд! Я його рідна сестра!

Але тут у гру вступила розумна Злата. Вона зробила крок уперед, тримаючи в руках свій телефон.

— А от і ні! Це абсолютна брехня! Ми з Артемом попорпалися в базах даних в інтернеті. У вас навіть прізвища ніколи не збігалися! Ми знайшли ваші старі сторінки в соцмережах. Ви думали, що найхитріші, але ми виявилися розумнішими!

Поліна шоковано прикрила очі.

— Я справді ніколи не бачила її паспорта… — прошепотіла вона.

Артур спробував вигадати чергову відмазку, але Мілана, розуміючи, що це кінець, раптом зірвалася на істеричний крик.

— Гаразд! Я розповім вам усе! — заверещала вона так, що луна пішла по всьому Козину. — Але тільки якщо ти щедро мені заплатиш, Поліно! Я розповім тобі всю правду, навіть те, ким насправді є оцей малий, якого ти так обіймаєш. Дай мені гроші, і я зникну з вашого життя назавжди!

Артур з диким риком кинувся до неї.

— Затули пельку, ідіотко!

Мілана в паніці відступила на крок і крикнула йому в обличчя:

— Це ти ідіот, Артуре! Це все через тебе! Якби тобі не спала на думку та хвора ідея продати власного сина, ми б зараз тут не стояли!

Тиша, що запала після цих слів, була важчою за бетонну плиту. Поліна завмерла, не в змозі зробити навіть вдих. Кров застигла в її жилах.

— Продати… власного сина? — пошепки повторила вона, і кожне слово різало її серце, як уламок скла.

Артур затравлено озирався навколо, наче загнаний у кут щур. Його ідеальне життя розсипалося на порох. Поліна повільно підвелася, усе ще міцно тримаючи Луку за руку. Її обличчя було блідим, але в очах палав такий холодний гнів, що від нього можна було змерзнути. Вона підійшла до Артура.

— Що ти наробив, потворо? Яку дитину ти продав?! — її голос зірвався на хрипкий крик болю й відчаю.

Аферист зрозумів, що це кінець. Але Поліні потрібні були факти. Не вагаючись ані секунди, вона різким рухом зірвала зі своєї шиї ексклюзивне діамантове намисто, яке коштувало цілі статки, і жбурнула його прямо в руки Мілані.

— Розповідай усе. Якщо це буде правда, ти отримаєш ще більше, — крижаним тоном наказала вона.

Артур із криком “Ні!” спробував кинутися на свою коханку, щоб змусити її замовкнути назавжди, але пан Тарас був напоготові. Міцний водій блискавично стрибнув на афериста, повалив його на декоративний газон і жорстко заламав йому руки за спину.

— Говори! Негайно! — крикнула Поліна.

Мілана, тремтячи від суміші дикої жадоби та тваринного страху, подивилася на розкішне намисто у своїх руках, потім на притиснутого до землі Артура, і здалася.

— Пробач мені, сестричко, — сказала вона зі своєю зміїною усмішкою. — Але ти ж знаєш, як сильно я люблю діаманти.

І тоді вона виклала все. Вона розповіла, як Артур роками брехав про свій міфічний “великий бізнес”. Як він підкупив лікаря у приватній клініці “Еліт-Мед Центр”, щоб той збрехав про результати УЗД.

— Він підсипав тобі снодійне перед самими пологами. Коли ти прокинулася, ти свято вірила, що народила лише одного. Але їх було двоє! — говорила Мілана.

Сльози без упину текли по обличчю Поліни. Її жахіття виявилися найстрашнішою реальністю.

— Але як… як моя дитина опинилася на смітнику? — плачучи, запитала вона.

Мілана відвела погляд.

— Артур продав його якимось багатіям. Але під час передачі дитини накрила поліція. Покупці запанікували і, тікаючи, просто викинули згорток із немовлям у сміттєвий бак, щоб позбутися доказів. Ми всі ці роки думали, що хлопчик загинув… А на гроші з того завдатку Артур створив свою підставну компанію, щоб втертися в твій бізнес.

Від почутого Поліну охопила сліпа, нищівна лють. Вона кинулася до поваленого Артура і з криком болю вдарила його по обличчю.

— Ти монстр! Ти жалюгідний мерзотник! Ти згниєш у в’язниці! — нестямно кричала жінка, поки пан Тарас обережно не відтягнув її назад.

Мілана, спостерігаючи за цим хаосом, вирішила, що настав час кувати залізо.

— Ну все, я виконала свою частину угоди. Тепер давай сюди свої золоті годинники і браслети! Ти обіцяла! — жадібно вимагала вона.

Поліна, важко дихаючи, витерла сльози, дістала з кишені свій iPhone і показала екран.

— Тут усе записано на диктофон. Кожне твоє слово, ти, жалюгідна зміє. Ви обоє сядете за ґрати на дуже довгий час. І ти не отримаєш від мене більше ні копійки. Навіть те намисто, що ти тримаєш у руках, стане речовим доказом!

Мілана зблідла.

— Ти обдурила мене!

— Єдине, на що ти заслуговуєш — це камера в СІЗО, — холодно відрізала Поліна.

У паніці Мілана розвернулася і кинулася тікати до воріт. Але не встигла вона зробити й десяти кроків, як вулицю прорізало гучне виття сирен. У двір маєтку різко заїхали дві патрульні машини Національної поліції України. Злата радісно підняла свій телефон і з гордістю сказала:

— А поліцію викликала я! Ще з машини!