Крихітне чорне щеня перегородило дорогу патрульному авто. Коли поліцейський зрозумів чому, він просто заціпенів…

Олена перевела погляд на згорток у його руках, потім на Барона, а тоді — на друге дитинча, що тулилося до лап службового собаки. Її професійна холоднокровність дала тріщину, коли вона побачила, як дикий звір шукає захисту в того, хто мав би бути його природним ворогом.

— Заходьте, — нарешті зітхнула вона. — Але щоб ти знав: я роблю це всупереч здоровому глузду і всім інструкціям.

Оглядова кімната була невеликою, проте ідеально чистою, обладнаною всім необхідним для порятунку домашніх улюбленців та свійської худоби. Олена швидко звільнила металевий стіл і жестом наказала Богдану покласти маля. Коли чоловік розгорнув свою куртку, і він, і ветеринарка різко втягнули повітря.

Вовченя було в набагато гіршому стані, ніж вони могли уявити. Його хутро злиплося від бруду та запеченої крові — очевидно, від дрібних подряпин, отриманих у лісі. Очі глибоко запали, а шкіра навколо них неприродно натягнулася від катастрофічної втрати рідини. Кожна кісточка в цьому маленькому тілі болісно випирала назовні.

— Скільки воно вже в такому стані? — запитала Олена, миттєво хапаючи стетоскоп.

— Точно не скажу. Мати мертва щонайменше днів чотири чи п’ять. Думаю, це маля перестало їсти одразу після її смерті.

Лікарка довго слухала серце вовченяти, потім виміряла температуру та оглянула бліді ясна. З кожною секундою її обличчя ставало все похмурішим.

— Критичне зневоднення, — констатувала вона. — Можливе переохолодження внутрішніх органів, незважаючи на те, що ти грів його в машині. Крайнє виснаження. Богдане, ця тварина помирає просто зараз.

— Ти можеш його врятувати?

Олена замовкла на довгу мить. У кутку кімнати Барон ліг біля самих дверей, а друге маля вмостилося поруч із ним. Здорове вовченя спостерігало за оглядом із максимальною концентрацією, його бурштинові очі ні на секунду не відривалися від брата на столі.

— Я можу спробувати, — нарешті тихо сказала жінка. — Але ти маєш дещо зрозуміти. Навіть якщо я стабілізую це дитинча, воно залишається диким звіром. Доведеться повідомити екологічну інспекцію та лісове господарство. Є закони.

— Я знаю все про закони і протоколи, — голос Богдана прозвучав різкіше, ніж він хотів. — За протоколом я мав залишити їх у лісі помирати. За протоколом я мав доповісти і чекати, поки якісь чиновники приїдуть туди завтра вранці. До завтра це маля було б мертвим.

Олена подивилася на нього з виразом, який він не зміг прочитати. Вони знали одне одного п’ятнадцять років, відколи Богдан вперше привів до її клініки Барона — тоді ще нервового молодого пса, щойно після кінологічної школи. Вона бачила поліцейського в найкращі та найгірші моменти його життя. Вона була однією з небагатьох, хто помітив, як він зламався після смерті Кирила, хоча Богдан ніколи не розповідав їй причину.

— Чому це для тебе настільки важливо? — тихо запитала вона.

Богдан відповів не одразу. Він подивився на напівмертве вовченя на металевому столі, потім перевів погляд на його брата в кутку. Він згадав засніжену колію і ті дні відчайдушної надії, яка відмовлялася вмирати.

— Тому що ось цей, — він вказав на здорове маля, — провів п’ять діб на крижаній дорозі, чекаючи, що хтось допоможе. Він пробивався туди щоранку і сидів до самого заходу сонця. Він грів свого брата вночі, коли температура падала нижче нуля. Він зробив абсолютно все, що міг.

Олена простежила за його поглядом. Маленький вовк дивився їй просто у вічі, не кліпаючи і не відводячи погляду. І щось у цій бурштиновій глибині змусило жінку затамувати подих.

— П’ять днів, — прошепотіла вона. — Мінімум п’ять днів…

Олена різко відвернулася до столу і почала готувати систему для крапельниці. Її руки рухалися з відточеною професійною швидкістю, але тепер у цих рухах з’явилася нова, затята рішучість.

— Мені потрібен підігрітий фізіологічний розчин, глюкоза і, швидше за все, сильні антибіотики, — скомандувала вона. — Це займе кілька годин. А ти поки дзвони тим, кому мусиш подзвонити.

Богдан дістав смартфон і важко подивився на екран. Він мав доповісти. Він це розумів. Майор Микола Мороз, напевно, вже рвав і метав, не розуміючи, чому старший інспектор не вийшов на ранковий радіозв’язок.

Він набрав номер. Майор відповів після другого гудка.

— Гаврилюк, де тебе чорти носять?! — гаркнув Мороз. — Черговий каже, що ти поза зоною вже дві години!

Богдан глибоко вдихнув:

— Пане майоре, я знайшов дещо під час патрулювання. Двоє вовченят, сироти. Мати мертва. Одне з дитинчат у критичному стані.

На тому кінці дроту повисла важка пауза.

— Де ці тварини зараз?

— Я привіз їх до приватної клініки в Ялинове. Меншому потрібна була екстрена реанімація.

Голос Мороза став крижаним:

— Ти притягнув диких вовків у сільську ветклініку? Богдане, ти хоч уявляєш, скільки посадових інструкцій і законів ти порушив за цей ранок?

— Так, пане майоре. Уявляю.

— Це юрисдикція екологічної інспекції! Ти мав забезпечити охорону місця і викликати їх! Це, бляха, протокол!

— За вашим протоколом це маля б здохло, — рівно відповів Богдан.

Знову пауза, ще довша.

— Я зв’язуюся з обласним управлінням екоінспекції. Їхня група буде там завтра вранці, щоб оцінити ситуацію і вилучити тварин.

— Завтра вранці, — луною повторив Богдан. — А сьогодні після обіду не можна?

— Державна служба — це тобі не доставка піци, Гаврилюк. Будуть, коли зможуть. А ти… вважай, що тебе відсторонено від виконання службових обов’язків на час службового розслідування. Здаш жетон і зброю черговому, як повернешся.

Зв’язок обірвався. Богдан ще мить дивився на темний екран смартфона, а потім сховав його в кишеню і повернувся до Олени. Вона вже поставила крапельницю і уважно стежила за життєвими показниками на невеликому портативному моніторі.

— Погані новини? — запитала вона, не піднімаючи голови.

— Відсторонення від служби. Завтра вранці сюди приїде екологічна інспекція, щоб забрати їх.

Руки Олени на мить завмерли, а потім продовжили роботу.

— Завтра вранці… Це маля не буде стабільним для транспортування до завтрашнього ранку. Якщо вони спробують його перевезти, стрес просто вб’є його.

— Тоді ми маємо зробити так, щоб воно стало стабільним, — твердо сказав Богдан.