Коли красень Тарас привіз дружину після служби в армії, у селі почали шепотітися… Та правда здивувала всіх!
Вона забігла по коліна, потім по пояс, з головою занурюючись у каламутні, свинцеві хвилі. Трохи поплавала на мілині, геть не звертаючи уваги на дрібні, мов крижані голки, краплі дощу та рвучкий вітер, який вже дихав справжньою, безжальною осінньою прохолодою.
Тарас із наростаючим, липким занепокоєнням спостерігав за дружиною з берега. Його серце неспокійно калатало, і, зрештою, він не витримав, склав долоні рупором і загукав крізь шум прибою:
— Марічко, досить! Пора збиратися, скоро наш потяг. Виходь із води зараз же, бо захворієш!
Коли жінка нарешті неквапливо вибралася на берег, було видно, що вона ґрунтовно змерзла. Її вуста посиніли, тонкі пальці дрібно тремтіли, а світла шкіра суцільно взялася сиротами. Тарас, напівжартома, але з прихованою тривогою в голосі, лише важко зітхнув, накидаючи на неї одяг: «Ти сьогодні гірша за неслухняну, малу дитину».
Він миттю схопив великий, махровий рушник, ретельно і сильно розтер її змерзлі плечі та спину, намагаючись передати тепло власних рук. Потім вони поспішили до свого теплого номера на базі відпочинку, сміючись на ходу і тремтячи від вогкості. За кілька годин вони вже сиділи в напівтемному купе поїзда «Одеса-Київ», слухаючи монотонний стукіт коліс, і попереду на них чекала довга дорога до рідного дому.
Але тієї ж ночі в потязі сталося непоправне. Марічка раптово відчула себе вкрай зле — у неї різко, мов стрибок напруги, піднялася висока температура, тіло почало бити нестерпним ознобом. На щастя, у літньої сусідки по купе знайшлися в дорожній аптечці сильні жарознижувальні пігулки. До сірого, похмурого ранку жар вдалося хоч трохи збити, і Тарас полегшено зітхнув. Однак, коли подружжя нарешті переступило рідний поріг, стан дружини почав стрімко, лякаюче погіршуватися.
Тарас, не роздумуючи ні хвилини, вивів з гаража машину і помчав розбитими дорогами до районної лікарні. Після швидкого огляду та рентгенівського знімка стурбовані лікарі відразу винесли невтішний вирок — тяжке, двобічне запалення легень. Марічку негайно госпіталізували в палату інтенсивної терапії. Сухий, роздираючий кашель ставав усе сильнішим, виснажуючи її тендітне тіло, а температуру жодними крапельницями ніяк не вдавалося стабілізувати.
Наступного дня Тарас прийшов провідати дружину. Повітря в палаті пахло медикаментами та безвихіддю. Він тихо сів поруч на незручний стілець, обережно взявши її неймовірно гарячу, ослаблу руку у свої великі, мозолясті долоні. Марічка, мабуть, зібравши останні крихти сил, подивилася на нього своїми бездонними, все ще яскравими блакитними очима. Вона тихо, ледь помітно ворушачи пересохлими, потрісканими губами, заговорила:
— Тарасику, коханий мій… У дитинстві я вже хворіла на таке тяжке запалення легень, — почала вона, з великими труднощами підбираючи слова і болісно перериваючись на важке, хрипле дихання. — Це сталося тієї холодної зими, коли я, зовсім мала, провалилася під тонку кригу на нашій місцевій річці. Тоді баба Надія мене просто дивом виходила своїми цілющими травами й нічними молитвами. Тепер, напевно, та стара, глибока хвороба знову далася взнаки, знайшла в мені слабке місце. Я хочу сказати тобі дещо дуже важливе, мій рідний. Будь ласка, не перебивай. Просто вислухай мене уважно, бо мені й так нелегко говорити.
Вона ненадовго замовкла, знесилено прикрила повіки, потім глибоко, з присвистом зітхнула і продовжила тремтячим, тонким голосом:
— Скоріш за все, я цієї ночі не переживу. Але ти не повинен занадто довго побиватися за мною. Тільки не впадай у чорний відчай і не опускай своїх золотих рук. Пам’ятай про наших дітей: про розумницю Настуню, про Юрка та Михайлика. Тільки ти тепер зможеш підтримати їх у цьому складному житті, стати їм єдиною надійною опорою. Їм конче потрібне твоє світло і твоя незламна батьківська сила. А я… я завжди буду поруч із вами. Навіть якщо не фізично, я невидимо оберігатиму вас від усього злого. І знаєш… щиро дякую тобі за море, мій єдиний. Я була такою безмежно щасливою, що ми туди поїхали, і я встигла побачити цю неймовірну красу.
Тарас спалахнув, не в змозі більше стримувати пекучих сліз та диких емоцій, які безжально розривали його груди на шматки. Він припав до її руки:
— Та хай би воно було тричі прокляте, те море! Краще б ми туди й не їздили зовсім, сиділи б собі тихо вдома! Ні, я не хочу, не буду цього слухати! І не смій заздалегідь говорити такі страшні дурниці. Тебе обов’язково вилікують, лікарі ж роблять усе можливе! Все буде добре, чуєш, Марічко? Ми ще стільки всього не встигли зробити разом!
