На зло матері привела в дім безхатька з вулиці — і завагітніла… Лікарі не повірили своїм очам, коли побачили, КОГО вона народила!

Мати, не бажаючи приймати звинувачення, стала в глуху оборону, картинно хапаючись за серце:

— Вічно я у тебе в усьому винна! Твій приблуда сам зібрався і пішов, я його навіть пальцем не торкалася! І плакати за ним не збираюся. Полюбила вона його, бачте! Ну, раз так швидко закохуєшся, може, хоч із третього разу нормального, перспективного нареченого собі знайдеш! Скільки можна тягнути в дім усякий непотріб? Я вже й не знаю, в кого ти така вродилася!

Софія була вражена цією жорстокістю до глибини душі. Її не вірилося, що Павло міг просто так, без жодного слова зібрати речі й піти, адже між ними все було настільки щиро і прекрасно. Гарячі сльози без упину котилися її змарнілим обличчям. Вона не знала, що саме мати могла наговорити йому, які страшні речі наплести, але серцем відчувала, що втратила його назавжди.

— Де ж мені тепер шукати Пашку? Я ж без нього просто збожеволію… — шепотіла Софія, не в змозі заспокоїтися.

У відчайдушній надії знайти його і пояснити, що сталася якась жахлива помилка, вона вискочила на вулицю і побігла до того самого підземного переходу біля станції метро, де вони вперше зустрілися. Дівчина розгублено озиралася, розпитувала продавчинь із сусідніх кіосків та перехожих, але ті лише байдуже розводили руками. Вона пробігала сусідніми дворами та скверами близько години, проте Павло ніби крізь землю провалився.

Софія почувалася абсолютно розбитою. На вулиці періщив крижаний осінній дощ, поривчастий вітер зривав останні жовті листки з каштанів, але вона цього зовсім не помічала. Вона просто йшла спальним районом, без упину плачучи, промокла до нитки і занурена в найглибший відчай.

Як наслідок, дівчина сильно застудилася. Її звалив тяжкий грип із ускладненнями. Цілих три тижні вона пролежала в ліжку з дуже високою температурою, у маренні безпорадно вигукуючи ім’я Павла. Коли хвороба нарешті трохи відступила, Софія все ще відчувала себе спустошеною і зламаною. На роботу в клініку вона їздила суто за інерцією, мов робот, а вдома годинами сиділа у своїй кімнаті, дивлячись в одну точку.

Але незабаром організм почав подавати дивні сигнали. Її стало сильно нудити вранці, з’явилася незрозуміла слабкість, і вона, маючи медичну освіту, дуже швидко зрозуміла причину — вона вагітна. Ситуація здавалася абсолютно безвихідною. Батько дитини зник у невідомому напрямку, а рідна мати і без того ледве її терпіла. Якщо Людмила Миколаївна дізнається про дитину від «безхатька», життя у квартирі перетвориться на справжнє пекло.

Кожного Божого дня Софія ходила через той самий підземний перехід, ніби за суворим розкладом, сподіваючись хоча б мигцем побачити свого Павла. І ось одного разу їй здалося, що вона впізнала його знайомий силует зі спини. Серце дівчини забилося в шаленому ритмі.

— Пашко! Пашенько! Нарешті я тебе знайшла! — голосно гукнула вона крізь натовп.

Але чоловік обернувся, і виявилося, що це був зовсім чужий перехожий.

У повному відчаї вона почала болісно обмірковувати, як же їй бути з дитиною, яку вона носить під серцем. У голові роїлися темні думки, здавалося, що правильного виходу просто не існує.

Софія зважилася на найважчий крок — піти до жіночої консультації, щоб перервати вагітність. Вона здала всі необхідні аналізи, і ось, за кілька днів, з важким серцем переступила поріг кабінету. Лікар, літній чоловік із суворим поглядом, здавалося, мовчазно засуджував її рішення. Він готувався до процедури, монотонно брязкаючи металом стерилізатора.

І раптом, дивлячись на холодні стіни кабінету, Софію охопив справжній жах і ясне усвідомлення.

«Боже мій, що ж я роблю? Я ж збираюся добровільно позбутися дитини Павла! Це ж його частинка, його продовження, наше спільне диво. Цей малюк завжди буде нагадувати мені про найдорожчу людину… Як я взагалі зможу жити з цим каменем на душі? Адже ось він — мій єдиний сенс життя!»

Софія відчула, як у ній закипає потужна, інстинктивна материнська сила.

«Та хай усе йде під три чорти! І мамині істерики, і зникнення Павла, і колеги, які тільки й вміють, що пліткувати позаочі. Я народжу і виховаю цю дитину, незважаючи ні на що!»

З раптовою рішучістю вона підвелася. Лікар здивовано завмер.

— Вибачте… я передумала. Я залишаю дитину, — твердо кинула дівчина і швидко попрямувала до дверей.

Лікар несподівано тепло і з помітним полегшенням видихнув, стягуючи рукавички:

— Ну, і слава Богу, дитино. Приходьте тоді за тиждень, щоб офіційно стати на облік. Тільки, будь ласка, бережіть себе і не нервуйте.